svitla4ok: (Default)
Щастя - це нарешті вчитися фотографувати на щось більше, ніж 2 мегапікселі.

svitla4ok: (happiness)
"Зимова казка" (2014) - добра історія про одвічні істини. Тут вам і алюзії на "Титанік" та "Кейт і Лео" та всі відомі казки, де добро неодмінно перемагає зло. Фільм, перегляд якого не хотілося розбити на кілька частин і навіть сон кудись утік - так хотілося побачити фінал. І хоч деякі шматки фільму потребували клею, щоб зліпитися до купи, а деякі моменти були мало правдоподібні навіть для казки ( чи то просто я вже занадто багато всього передивилася), але це все можна пробачити цій історії, сповненій чогось такого, чого всім нам бракує - дива дивного). Та цю історію все ж варто похвалити - за загальну небанальність і нагадування про вічні істини.
Winters-Tale-Horse-Dog
svitla4ok: (happiness)
Ну шо ж [livejournal.com profile] mishashkina коробка уже в мене. Виявилася не дуже легенькою, здається, усі більше кладуть, ніж забирають=)
Отримала я аж 20 книжок, то якщо я правильно порахувала)
P1120276
Коротше очікування як завжди перевершили реальність. Не знаю, що собі візьму і чи візьму. Але постараюся завтра відправити посилку далі. 
svitla4ok: (happiness)
"Китайська головоломка"(2013) - то дійсно головоломка на дві години. З французько-американсько-китайськими "житейськими" штучками. Фільм з розряду "Кому зараз легко?", але з таким собі дивним гумором. Купилася на Одрі Тоту, але її якось тут мало, бо все-таки головний герой чоловік. Ще з плюсів - це Нью-Йорк, а з мінусів - відсутність Парижу. Фільм про життєві жертви, компроміси, зміни та повертання. Бо ж життя насправді не складне. Воно просто життя.
kinopoisk.ru-Casse-t_26_23234_3Bte-chinois-2264348

"Мад"

Jun. 6th, 2014 01:17 pm
svitla4ok: (happiness)
"Мад" ( Mud, 2012) - ця історія не буде зрозуміла з самого початку. І певна річ вона потребує терпіння для перегляду. Найбільш реалістична, а тому справжня - непричесана, одноповерхова Америка. Новий МакКонахі, який тепер грає непростих "героїв". Цього разу здається, що декорації "Справжнього детектива" перекочували у цей фільм.
Історія людини без минулого і майбутнього, в якої є лише заплутане тепер, двоє хлопчаків-друзів, давній знайомий і дівчина-кохання.
І хоч жанр: драма, кримінал -  це все ж таки історія стосунків. Різних: простих, складних, зрозумілих і не дуже. Завершених і з відкритим фіналом. Для тих, хто цінує смак діалогів і розмірених кадрів.
kinopoisk.ru-Mud-2132071
svitla4ok: (happiness)
Іноді варто намочити ноги заради такого кіновечора. Той випадок, коли навіть довгий хронометраж минає як півгодини. Добре, що хтось знає твої смаки краще за тебе і вміє переконати, що "Люди - Х: дні минулого майбутнього" (2014) мені сподобається.
Звісно, я все-таки глянула трейлер - чудовий, попри мої суперечливі очікування. А зараз вже можу сказати, що це той з небагатьох випадків, коли трейлер дорівнює фільму чи навпаки.
Який же тут шикарний акторський склад! Знаєте, таке враження, ніби це в одному фільмі зібралися герої "Початку", "Тепла наших тіл", "Бетмена", "Володара кілець" і є спільний сюжет, де вони разом рятують себе і світ.
Чого тільки варті Джеймс МакЕвой і Майкл Фасбендер в одному фільмі! Бо Х'ю Джекман прекрасний за замовчуванням;)
Заради цих трьох, їхньої міміки, індивідуальної манери триматися - варто було все, що передувало цьому спонтанному походу в кінотеатр.
Але Джеймс...його крива ледь помітна усмішка у вирішальний момент, ех... Це просто треба вміти. Вкотре дивуюся його вмінню перевтілюватися та переконувати. Хоча переконливими тут були всі.
І хоч такі фільми - це не зовсім мій жанр, але з'явилося непереборне бажання подивитися і попередні частини ще би знати скільки їх було,а також наступну, бо останній кадр, який ми таки дочекалися після численних титр, неоднозначно натякнув, що вона буде.
П.С. Щойно глянула, що то вже шоста частина!!! і класні актори тут вже не вперше! йой, і як я раніше жила без цієї історії?)
kinopoisk.ru-X-Men_3A-Days-of-Future-Past-2271466
svitla4ok: (happiness)
Коротше  дивилася я цей примітив кілька тижнів тому в кінотеатрі. З назвою, як завжди. От "Печерні чоловіки" (Cavemen,2013) як на мене крутіше звучить і краще характеризує, про що цей фільм.
Чого я поперлася на оцево і сиділа в останньому ряді? Все банально просто: заради Чеда Майкла Мюррея і його ролі другого плану:) То така, знаєте, невиліковна підліткова хвороба)
Історійка про чувака-невдаху, який мріє  написати сценарій до фільму, але не знає про що, тому в перервах між вдивлянням у білий аркуш монітора вирішує закохуватися в усіх, окрім тієї, в яку треба:) Є смішні моменти, але чи то я їх вже десь раніше бачила чи то був реальний плагіат - важко тепер сказати.
З тих одноразових фільмів, де все добре закінчується. І де трейлер в рази крутіший за повний метр.
Якщо раптом надумаєте собі завантажити чогось легкого і трохи дурного на вечер - то цей фільмець саме те. Що мені тут капець сподобалося, то це саундтреки, такі свіжі і часто динамічніші за кадри. Правда, виявилося, що вони не всі повний свіжак, але хоч якась приємність від перегляду ж мала залишитися?)
kinopoisk.ru-Cavemen-2354342
svitla4ok: (happiness)
Київ о п'ятій ранку такий чаруючо-спокійний. А квітень вселяє надію. В принципі він завжди її вселяє, але цьогоріч по-особливому...
Якихось півгодини і я вже там, де не була тоді, коли треба...Реальність, яка видається сном, примарою. Сцена, яку стільки разів бачено з монітору, вживу видається надто малою. Натомість ялинка потворно-великою і страшною.
У таку ранню пору на майдані купки "туристів" і поодиноких киян, які поспішають на роботу.
Люди фотографуються на фоні барикад та спалених автомобілів, та й просто фотографують усе навколо. В тому числі і я. Жахливі телефонофото як спосіб нагадування собі та іншим.
В Маріїнському парку якось лячно - далеко зайти не ризикнула. Відчуття тривоги чомусь постійно ходило десь поряд. Хотілося конче з кимось поговорити, натомість дзвонити так рано могла лише татові..
В такі моменти особливо гостро відчуваєш свою нікчемність, а слова "Душу й тіло ми положим за нашу свободу" стають зовсім не випадковими.
"Христос Воскрес! Воскресає Україна!" - найоптимістичніше в цьому квітні,а дзвони Михайлівського собору - щось незвіданно далеке...
На годиннику восьма ранку, Київ ще не надто шумний, вітер ще не надто теплий. Думки роз'їдають з середини, та тепле відчуття віри незримо присутнє.
Чому я саме зараз тут, а не тоді? Не питаю і  сама не знаю відповіді. Можливо, тому, що Толкієн мав рацію: "Ваші стежки у вас під ногами -кожен побачить свою в належний час".
P.S. Поки це писала - маленький пелюсточок цвіту впав на рукав куртки. Буду гадати, що це добрий знак=)
Сві-фото!047
І наостанок трохи буркотіння)
По дорозі на вокзал ми встигли з новою знайомою заблудитися у метро (по-ідіотському, звісна річ) і якась добра жіночка вказала нам куди йти і навіть запитала звідки ми, які враження і, звісно, побажала нам щасливої дороги. А блукати містом від 5 ранку до 12 дня - не такий вже й кайф, скажу я вам, особливо, якшо в мегадурному інтерсіті ви змогли поспати якихось 30 хвилин. Цей швидкісний поїздо-автобус за 2 години у Вінниці, зате від Хмельницького до Тернополя їде 2 години, як звичайний потяг, а може ще й повільніше. Щастя, звісно, сидіти біля вікна і милуватися найкращою (точніше одною із) - передвечірньою порою, спирати голову на типу підвіконня, слухати доброї музики і читати глибокої поезії...
А ще в добі замало годин, щоб зустрітися з усіма і розповісти усе пройдене...Хоча, що там нарікати, зустрітися з сестрою Іркою:) таки вдалося. А ноги вже не ті не тільки в тебе. після цього каторгопоїзда в мене вони були як дві колодки)
svitla4ok: (happiness)
"Кращі дні попереду" (Les beaux jours, 2013) - дуже красивий фільм про почуття, плинність життя і моменти, які творимо ми самі.
З тих фільмів, про які не хочеться говорити багато, а просто насолоджуватися переглядом. Обов'язково гляну ще раз мабуть. І просто прекрасна афіша на згадку.
kinopoisk.ru-Les-beaux-jours-2163726
svitla4ok: (happiness)
"Виживуть тільки коханці", (Only lovers left alive, 2013) - тут не буде динаміки і сюжету, як такого, теж. Про що цей фільм важко сказати навіть після фінальної сцени. Особливо після фінальної.
Нічні катання без напрямку під неймовірно-чаруючу музику. Розмови про плинність життя і людей, які гублять цей світ. Розміреність цього фільму можна порівняти з ніччю, яка тут, до речі, теж головна героїня.
Слоган "Безсмертя набридає" можна трактувати і як "життя набридає". І хоч це історія про двох закоханих вампірів, їх турбують занадто вже людські переживання. Можливо, вампіри - це лише метафора, красива обгортка до історії, де він фанатіє від старої доброї музики, а вона не збирається в подорож без улюблених книжок давно минулих років.
Ця історія своєю розміреністю нагадує картинку за вікном, на яку дивився і дивився б, але раптом починається злива, так і з фінальним кадром, очікуючи чогось, отримуєш передбачуване завершення.
Можливо, стрічка не вразила, але точно здивувала.
kinopoisk.ru-Only-Lovers-Left-Alive-2333672
svitla4ok: (happiness)
Перша думка - краща думка
give. share. lose
віддавай. ділись. втрачай
Деякі речі, коли ти полюбиш їх, стають твоїми назавжди,
а якщо ти спробуєш відпустити їх  - вони тільки зроблять коло
і знову повернуться до тебе. Вони стають частиною тебе або знищують.
Справжні історії завжди вдвічі привабливіші, а якщо це історії про життя письменників, то часто вони значно карколомніші, ніж найвдаліший пригодницький фільм. Американська література ХХ століття в більшості своїй залишається для мене білою плямою і все, що знаю я - це декілька імен та прізвищ, тому "Убий своїх коханих" (Kill your darlings, 2013) став фільмом на який я випадково натрапила і почала чекати з нетерпінням. Смачно приправлений сюжет і Дейн  Дехаан у головній ролі зробили своє. Більшість мабуть дивилася б заради дорослого "Гаррі Поттера", але це не до мене.
Фільм розповідає про сорокові роки ХХ століття. Місце дії - Колумбійський університет, де зустрічаються такі письменники (про них і йтиме мова): Аллен Гінзберг, Джек Керуак, Уїльям С. Берроуз. Сюжет розкручують навколо одного не надто приємного епізоду в їх біографіях, а також розповідають про зародження бітників. Поки писала про фільм, натрапила на цікаву статтю про цей напрям в літературі і в житті.
Тут багато псевдоінтелектуальних і дійсно інтелектуальних вечорів за читаннями/не читаннями поезії. Багато такого письменницького позакулісся, про що не було прийнято говорити вголос. Місцями занадто жорстоко і занадто разюче. Що вражає - це зйомка, кольори та напівтони кадрів, якщо не цікавить сюжет, то суто для естетичного задоволення варто дивитися. Фільм змушує таки десь відкопати книжку Керуака "В дорозі" і почати читати, а також ще б знайти антологію бітниківської поезії "День смерті пані День", щоб прочитати оцей чудовий вірш Аллена Гінзберга українською також:
SUPERMARKET IN CALIFORNIA
What thoughts I have of you tonight, Walt Whitman, for I walked
down the sidestreets under the trees with a headache self-conscious looking
at the full moon.
In my hungry fatigue, and shopping for images, I went into the neon
fruit supermarket, dreaming of your enumerations!
What peaches and what penumbras! Whole families shopping at
night! Aisles full of husbands! Wives in the avocados, babies in the tomatoes!
—and you, Garcia Lorca, what were you doing down by the watermelons?
I saw you, Walt Whitman, childless, lonely old grubber, poking
among the meats in the refrigerator and eyeing the grocery boys.
I heard you asking questions of each: Who killed the pork chops?
What price bananas? Are you my Angel?
I wandered in and out of the brilliant stacks of cans following you,
and followed in my imagination by the store detective.
We strode down the open corridors together in our solitary fancy
tasting artichokes, possessing every frozen delicacy, and never passing the
cashier.
Where are we going, Walt Whitman? The doors close in a hour.
Which way does your beard point tonight?
(I touch your book and dream of our odyssey in the supermarket and
feel absurd.)
Will we walk all night through solitary streets? The trees add shade
to shade, lights out in the houses, we'll both be lonely.
Will we stroll dreaming of the lost America of love past blue automo-
biles in driveways, home to our silent cottage?
Ah, dear father, graybeard, lonely old courage-teacher, what America
did you have when Charon quit poling his ferry and you got out on a
smoking bank and stood watching the boat disappear on the black waters of
Lethe?
kinopoisk.ru-Kill-Your-Darlings-2230098
svitla4ok: (happiness)
"Наше минуле - це лише історія, яку ми розповідаємо собі.
Кожен,хто закохується - дивак.
Ми у цьому світі ненадовго. І поки я тут, мені треба дозволити собі насолоджуватися життям."


"Вона" ( Her, 2013)  - мабуть кращий фільм з тих, які я подивилася від початку року.
Чуттєво, щиро, просто. Чіпляє своєю непідкупністю кадрів, музики, розмов.
Фільм про самотність у світі і пошуки себе в цьому світі суцільної самотності.
Головна  істина сценарію проста і  давно відома (та все ж ...) - справжнє щастя завжди поруч, просто варто шукати  таку ж версію себе в іншій людині. З тими ж уподобаннями, звичками, світобаченням, навіть непомітними.
Саундтреки такі, що просто вже хочеться їх завантажити собі і слухати, слухати, слухати цими квітневими вечорами, милуючись заходом сонця так, як це робив головний герой. А я його кольорові сорочки - це щось!  костюмеру і дизайнеру -респект! хочу тепер собі такі ж)
Ця стрічка як добра вишукана цукерка - захоплює всім і зовсім без гіркоти. Меланхолійна, та головне обнадійлива і неймовірно щира. Чимось нагадувала мені "Загублених в перекладі" та й взагалі такі розмірені фільми варті того, що бути і бути переглянутими вночі.
Про хороше завжди пишеться сумбурно, тож у цих рядках не варто шукати логіки. Це просто емоції від)
kinopoisk.ru-Her-2290154

 П.С. Дякую [livejournal.com profile] line_o за нагадування про цей фільм, який я так довго збиралася подивитися, але просто боялася поганої якості;)
svitla4ok: (happiness)
Коли заводила тег для серіалів, то думала, що це на один раз і більше ніколи не знадобиться. Та тепер серіали почали штампувати такої якості, що навіть неможливо уявити куди їм рухатися далі.
Я рідко дивлюся свіжак, а особливо серіальний. Але, коли тобі спочатку цей серіал радять, а протягом наступних днів усі і всюди тільки про нього і пишуть, то ти врешті підкоряєшся долі і трактуєш це, як знаки, що все-таки варто дивитися.
"Справжній детектив" (True Detective, 2014) варто дивитися, бо це всього лиш 8 серій. І перша серія чимось та і захоплює. Можливо отим поєднанням сьогодення і недалекого минулого. Що вдієш, обожнюю флешбеки.
Щодо сюжету, то він багато чого нагадує, а так, як останній прочитаний детектив був Стіга Ларссона, то частково нагадував мені першу книгу трилогії. Загадкове вбивство видається не надто загадковим, більше цікавлять стосунки двох детективів, їх життя поза справою. Меттью Макконахі тут знову приємно дивує. І цей його образ не від світу цього рятує чи то витягує цей серіал. Хоча, звісно, Вуді Харрельсон у ролі напарника лише доповнює до цілісності картинку,бо ж його герой такий реальний - з усіма тими недоліками, які притаманні поліцейським і не тільки. Хоча фінал направду трохи розчарував.
Що тут відразу підкорює вибагливе глядацьке серце - це початкові титри і вдало підібрана пісня. Псевдофілософські розмови героя Макконахі спершу інтригують, далі місцями дратують, а у фіналі залишають три крапки. Хоча загалом залишається приємне враження, бо із жанром сценаристи не прогадали - нео-нуар і південна готика зробили свою справу, а краєвиди Луїзіани наситили картинку атмосферою, яка буквально шепоче до тебе з екрану.
Кажуть, що буде наступний сезон, але з іншими акторами і іншою історією. Хто зна чи буду дивитися...
kinopoisk.ru-True-Detective-2339351
Когда-то была только тьма, а теперь свет побеждает
svitla4ok: (happiness)
Я зовсім не збиралася дивитися цей фільм. А все через упереджене ставлення до Меттью Макконахі. Виявилося, що дарма...
Коли починаєш дивитися фільм після півночі, то єдиним критерієм якості стає бажання або небажання заснути. А тут з перших кадрів, здається, я не те, що не заснула, а навіть прокинулася. "Далласький клуб покупців" (Dallas Buyers Club, 2013), де динамічні кадр за кадром змінюють одне одного, так само, як 30 днів,  які дали на все про все головному герою. Звісно, найбільше "підкупає" те, що це реальна історія, а фільми зняті за ними вже на половину приречені на успіх. Всього три Оскари (можна було навіть більше) і кожен виправдовує себе. Фільм, знятий за 25 днів, з обмеженим бюджетом і відкладанням сценарію на роки нарешті, а може саме зараз? знайшов і для себе місце в потоці штампованих стрічок, хоча сам "штампованістю" не пахне.
Тема СНІДу в кіно показана-перепоказана, але завжди віриш жорстоким версіям, де знаєш, що все це було насправді.
А кіноакадемія ще б спробувала не дати Оскарів головним акторам, бо ж худнути для зйомок, а потім набирати вагу - це точно не запорука хорошого здоров'я.
Що ж до висновків, то це фільм про сміливість жити всупереч прогнозам лікарів, всупереч самому життю. І хоч ти від початку знаєш про сумний кінець, завдяки сценаристам фінал здається оптимістичним. Просто і без слів...

-Ты когда-нибудь хотела жить нормальной жизнью?
- Нормальной жизнью? А что это такое? Такого не существует...

kinopoisk.ru-Dallas-Buyers-Club-2237673
svitla4ok: (happiness)
Жити на паризькому вокзалі, проводжати і зустрічати потяги, знати в обличчя працівника кожної крамнички, вдихати аромат свіжих квітів і випічки - все це було у маленького хлопчика, який знав, як навчити говорити великі вокзальні годинники. Проте фільм "Хранитель времени" ( Hugo, 2011) -  не тільки про годинники і не тільки про час, а більше про те, що буває опісля втрати можливості продовжувати робити те, що любиш, втрати своєї мрії, втрати себе. Непересічний чоловік з іграшкової крамниці носить за плечима невидимий багаж власного досвіду і креативу, яким вирішив більше ні з ким не ділитися.
Скорсезе серйозно підійшов до картинки і всі ті 5 Оскарів, особливо за роботу оператора і декорації, більше ніж заслужені.
Хоча щодо сценарію, то місцями здавалося, що він "провисав" - занадто багато всього хотіли розповісти і добре, що вклалися в дві години, бо ще більше було  занадто.
В цьому фільмі є історія для дітей, а є історія для дорослих. Перша - про маленького хлопчика і годинники, друга - про історію кіно. І дуже важко сказати, яка цікавіша, бо місцями кожна з них притягує більше уваги. З тих фільмів, які далеко не всім будуть до смаку, але які винагороджують терплячого глядача, котрий таки дочекався титрів.


"Если перестаешь понимать свое предназначение, то словно ломаешся.
Счастливые финалы бывают только в кино."

kinopoisk.ru-Hugo-1662964
svitla4ok: (happiness)
Він просто вийшов і заграв. І я стримувала себе, що не заплакати там, під прицілом фотокамер, відеокамер, телефонів. А ще я стримувала себе тому, що не можна плакати, треба бути сильною. Як от Богдан, який хриплим голосом сказав, що для нього велика честь грати для нас і попросив усіх підійти ближче, бо так йому затишніше і до того ж він не грав за своє життя так багато концертів, щоб стояти від нього на великій відстані. Можна писати про мурашки по шкірі, про щось неймовірне всередині та насправді мене просто переповнював трепет. Особливо, коли він грав так з надривом Ludovico Einaudi - Nuvole Bianche. Хай простить Ludovico, але це виконання мені подобається більше.
Ну і як з усім хорошим - година інколи - це так швидко...
1010476_654478591281674_1741357402_n
svitla4ok: (happiness)
Дивні фільми існують для того, щоб після перегляду в голові лунало одне запитання: "А що це було?". "Electrick children" (2012) саме такий. 15-річна дівчинка вагітніє після  прослуховування касети з невідомою рок-піснею. І все б нічого, але живе вона в родині мормонів-фундаменталістів, що таке електрика погано уявляє, а про напрямки рок-музики і поготів. Батько не йме віри словам дівчини і хоче одружити її з першим, хто погодився з числа їх односельчан. Та мала мрійниця втікає тієї ж ночі на старому пік-апі в "рай електрики" - Лас-Вегас, де й шукає тих чи того,  хто дасть відповіді на її такі дивні запитання.
Гадаю слоган фільму чудово прояснює про що ця стрічка: "A movie about miracles...". Фільм про життя, яке все ж таки десь та існує. Біблійні дива в часи рок-музики, наркотиків, скейтів та чіпсів. І хоча фінал ще дивніший, ніж початок, стрічка залишає якесь приємне світло в середині. Мабуть електричне.
kinopoisk.ru-Electrick-Children-1922470
svitla4ok: (happiness)
От часом таке буває, що дивишся фільм і не розумієш чим думали сценаристи. Ну, правда, я можу витримати будь-який фінал, якщо він не суперечить власній внутрішній гармонії. Бо часом після деяких фільмів її доводиться шукати в інших стрічках.
Мабуть "Таймер" (2009) переконав мене, що я не зовсім до кінця вірю в фатум. Бо як же ж хочеться спонтанності і непередбачуваності і щоб "любви все возрасты покорны" ( і хто тільки придумав цю фразу і де, і коли я її почула?).
Фільм з тих не розкручених американських зі свіжими обличчями і незаштампованими сценами. Що тішить: жодного разу не захотілося перекрутити чи глянути, а скільки ж там до кінця.
І все,звісно,чудово, та я не розповіла про що стрічка. Вона про те, що було б якби, ми знали, де, коли і кого ми зустрінемо, щоб провести решту життя. Так зване сплановане життя за ваші гроші. Жодних стресів і венеричних хвороб. Та навіть найпродуманіші системи дають збій, а найпланованіші люди прагнуть спонтанності. І чесно, краще б вони були спонтанними все життя, бо моєму розчаруванню немає меж. Але добре, це ж фільм, буду тішити себе ілюзією, що в житті все інакше.
Коротше мораль така, що ваша пора вже шукати альтернативу цьому шаблонному слову "половинка людина завжди поруч, а щоб зустрітися, часом просто треба не поставити будильник.
Однозначний жирний плюс саундтреку у фінальній сцені - Iron and wine зуміють розтопити лід у будь-якому серці. А так можна дивитися, хтозна, можливо, вам фінал прийдеться до смаку;)
kinopoisk.ru-TiMER-1379700
svitla4ok: (happiness)
larson_Подолати 700 сторінок детективу за тиждень - це для мене ще той подвиг, а надто враховуючи те, що зовсім не люблю цей жанр. Дивацтво ситуації ще й у тому, що я вкрай рідко, хоча, що там казати, майже ніколи не читаю книг, якщо вже переглянула фільм. Що ж, здається, смаки міняються...Або це ще один випадок, коли мегавраження від фільму магнітом тягне прочитати книжку - домалювати пропущені пазли і зробити власні висновки до сценарію (таке було хіба ще з "Втечею з Шоушенку").
Стіг Ларссон "Чоловіки, що ненавидять жінок" - шведський детектив, який свого часу інтенсивно радили знайомі знайомих у фесбуці або почитати або принаймні подивитися голлівудський кіношний варіант.  Я довго опиралася і тому і іншому. Та все ж спокуса прочитати книжку переважала над фільмом. Хоча в результаті сталося навпаки - спершу я таки подивилася фільм. і просто сиділа з роззявленим ротом усі дві з половиною години, без найменшого бажання поглянути скільки ж там до кінця. Фінчер знає свою справу, але йому все ж таки пощастило з історією. Після перегляду я довго не могла заснути, багато моментів у стрічці потребували відповідей, які точно були у паперовій версії.
Тож я вирішила осилити принаймні одну частину з трилогії "Мілленіум". Спершу я давала собі місяць на ці 700 сторінок, але чи то застуда зробила свою справу чи то детективи мають таку здатність - та я таки не могла відірватися, поки не дізналася те, що вже і так знала. Стиль письма Ларссона легкий, відчувається журналістська рука. Речення короткі, без метафор та зворотів. Автор настільки відсторонений від героїв, на скільки це можливо. Інколи він дозволяє собі сарказм, але і той часом важко вловити за постійною нейтральною манерою. Книжка побудована так, як фільм. Одні епізоди змінюються іншими. При чому спочатку надзвичайно часто. Журналістська манера автора простежується і в любові до всіляких інформаційних довідок на кшталт  статей з вікіпедії. Нудно було хіба десь на 200 сторінці, коли я вже втомилася від численних імен персонажів, коли їх більше 20 - це втомлює. Проте, попередній перегляд фільму дозволив мені в них краще орієнтуватися.
Читала в українському перегляді і не можу сказати, що задоволена. Припущення Ю. Винничука, що цей переклад здійснено з російського мене теж не покидав: багато дивних слів, як от "службівка", "відповів без загайки" та ще багато, якби тільки я їх виписувала.
Загальний висновок: якщо не бажаєте витрачати часу - можна сміливо дивитися фільм (до того ж є вибір: шведська чи американська версія), якщо ж цікаво посмакувати подробиці, тоді вам точно до першоджерела.
Ну, і цитатка наостанок, із 700 сторінок зачепила лише одна:
"Кохання - це мить, коли серце справді готове розірватися".
kinopoisk.ru-The-Girl-with-the-Dragon-Tattoo-1751883
svitla4ok: (happiness)
"The awkward moment" (2014) - мова піде про трьох гламурних чувачків, які живуть у Нью-Йорку і до біса багато  п'ють кави та щоранку снідають в одному й тому ж кафе, неначе це чоловічий варіант "Секс і місто". Проблеми цих чуваків давно відомі світові: секс, пиво, розваги, ну, і мабуть шмотки, а то занадто вже гламурні якісь вийшли. Одним словом, якщо переказувати сюжет, то вже можна й не дивитися.
Тут надто мало комедії, а смішні моменти, розкидані по стрічці так епізодично, що безперервного сміху не гарантують. Мінімальну компенсацію можна отримати хіба під час фінальних титрів - кумедні моменти зі зйомок завжди рятують навіть  найбезглуздішу стрічку.
Потішило тільки, що все відбувається у Нью-Йорку і модний, завжди в тему саундтрек. А ще, що супутниця Зака Ефрона страшненька (то певно, щоб його не затьмарювала?) і вдягається а-ля Френсіс Ха. Ну, і хіба сцена з книгою потішна, то вже якщо розкривати карти. Якщо додати трохи сарказму, то Ефрон чудово прорекламував користь читання.
Загальне враження, ніби це відполірована стрічка для хіпстерів, тільки бозна-яких. А ще хронометраж вже настільки затягнутий, що складається враження, ніби минуло дві години, та насправді всього лиш півтори.
І, як завжди в фільмах про Нью-Йорк, найкращу роль зіграв Центральний парк.
Дивитися, коли ну зовсім нема що робити.
That-Awkward-Moment

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 06:48 pm
Powered by Dreamwidth Studios