svitla4ok: (happiness)
What Maisie knew ("Развод в большом городе", 2012) - хороша драма без оскоми гіркоти. Так, гіркоти тут багато, встигайте її тільки ловити, але коли головний персонаж - це дитина, світ видається не таким чорно-білим. Хороший фільм про стосунки і про прозу життя не надто відповідальних батьків. Старий-добрий Нью-Йорк, купа таксі, які то відвозять, то знову привозять бідолашну дитину з одного тимчасового пункту до іншого, четверо дорослих, з яких двоє надто часто грають в "дитячі" ігри.
Чарівні актори-усі без виключення. Переконлива Джиліан Мур, завжди врівноважений Александр Скарсгард і Оната Ейпріл, яка грає так, що, здається, дивишся не фільм, а документальну історію.
Розмірений фільм без наростання та драм, окрім деяких поворотних моментів, і простий, очікуваний фінал, як ковток води у спеку. Як і мораль, що сім'я важливіша понад усе.
Фільм з тих, які хочеться подивитися ще раз.
kinopoisk.ru-What-Maisie-Knew-2154670
svitla4ok: (happiness)

"Я нормально супер гуд" (Russendisko, 2012) - фільм до болю схожий на улюблений "Гуд бай, Ленин!"(2003). Ті ж самі локації, той самий історичний період і майже ті самі проблеми. А ще німці завжди знімають якісь такі життєві фільми, що навіть важко пояснити в чому магнетизм. Хоча тут дещо інший сюжет, а головні герої - троє хлопців з Росії, які шукають щастя на руїнах НДР.
Легкий фільм, де всі проблеми вирішуються невтомним оптимізмом та креативом головного героя. Буде любов, дружба і багато музики. І, як це не дивно, навіть української. Якщо хочете почути "Ти ж мене підманула" у німецькій стрічці - вам сюди. Це фільм про молодість і віру, що все можна змінити, будь-якої миті і за найдивніших обставин.
З улюблених моментів "радиодоктор", хоча б заради цього варто глянути:
- Меня зовут Владимир.
- И в чем ваша проблема, Владимир?
- Я болен...
-Я так и думал, иначе вы бы не позвонили.
-У меня любовная тоска....
-....
-От любовной тоски помагает водка с медом и перцем:)
Дивіться і буде вам щастя!;)

kinopoisk.ru-Russendisko-1977795
svitla4ok: (happiness)
"Любит/не любит" (Take this Waltz, 2011) - неймовірно соковиті, яскраві кадри, давно не бачила стрічок, де б так гармонійно була підібрана кожна локація. Небанальна вулиця, будинок, місто та й сама героїня вдягається так, що кожен кадр хочеться затримати на довше, так все гармонійно і тепло. Черговий фільм з моєї улюбленої категорії "про стосунки". Знову Мішель Уїльямс, яку більше люблю, ніж ні. Цього разу ніхто не даватиме порад, все буде як швидка замальовка в блокноті посеред вулиці. Це розповідь про те, як нам часто обридає буденність і ми починаємо шукати чогось поза власним маленьким світом. Звісно, цій стрічці далеко до глибини і драматизму "Сумної валентинки", тут радше легкий сум за тим, що скільки не змінювати те,що набридло, врешті-решт ти повертаєшся туди, звідки прийшов.
Незвично бачити Сета Рогена в драматичній ролі, хоча він все-таки "смішив" цей занадто меланхолійний фільм. Мішель тут більше приваблює своєю присутністю, бо все-таки грає посередню дружину, яка не знає, чого хоче. Діалоги швидше на внутрішнє сприймання, їх важко розуміти буквально. Прекрасний музичний супровід. Чого тільки варта композиція "Take this Waltz" за чотири хвилини якої показали увесь задум фільму. Дивиться легко, на одному подиху. Але чомусь без жодних роздумів опісля. А може, то просто я цього разу вирішила не розмірковувати:)

Цитата: "В жизни есть пустота, так уж она устроена. Не нужно сходить с ума, питаясь ее заполнить."
take this waltz
svitla4ok: (happiness)
"Давай, до свидания!" (Lola versus, 2012) - легкий фільм про те, що хвилює найбільше, про стосунки. Жодних глибинних підтекстів чи філософських діалогів, проста і весела іронія на наш час. Нова "Френсіс Ха" знята на кольорову плівку з тією ж актрисою, тільки тепер героїня більше реалізованіша у всіх сферах. Принаймні спочатку. Фільм про те, як легко "завалити" своє життя за два кроки. Багато яскраво-насичених кадрів, приємні актори і кумедні моменти. Типовий одноразовий фільм на вечір, який не залишає жодних емоцій, ні негативних, ні позитивних. Така собі історія про гламурну хіпстерку, якщо такий підвид взагалі існує;) Дивитися і релаксувати:)

Цитати:
" - Ты что реально хочешь выговориться перед защитой моей диссертации?
Просто наше общество панически боится тишины.
Иногда нужно жить безбашенно и спонтанно и тогда все наладится.
Не бывает идеальной обуви, особенно если у тебя кривые ноги.
Чтобы полюбить себя, сначала нужно полюбить других".


Lola-Versus
svitla4ok: (happiness)
frances-ha-2
"Френсіс Ха" або "Милая Фрэнсис" (Frances Ha, 2012) - фільм про пошуки себе, які ніколи не закінчуються, скільки б років нам не було, проте як важко бути собою в світі шаблонів. Неймовірно позитивний та життєствердний фільм, з тих, які варто передивлятися для підняття настрою і віри в себе. Бо ж життя ніколи не закінчується доки ми мріємо. Хоча насправді цей фільм зовсім не оптимістичний протягом основної години дії. Цей "оптимізм" з'являється лише у фіналі, бо в таких фільмах найважливіше вміти поставити крапку. Дівчина трохи не від світу цього на ймення Френсіс, яка протягом стрічки змінює квартири частіше, ніж кавалерів, з останніми в неї взагалі не все просто, бо як сама себе характеризує - вона не для побачень -undateable- англійською, звісно, це краще звучить.
Тут не буде кульмінації, бо сюжет ніби і ні про що, та з рештою, як і будні середньостатистичної людини, хоча де там -середньостатистичні люди зовсім не схожі на Френсіс!
Вона має мрію, але погано уявляє як її досягти, шукає себе з новими співмешканцями, змінюючи підробітки, повертаючись до батьків, зникаючи і з'являючись в різних містах.  Чого тільки вартий епізод її сумбурної поїздки до Парижа! Але, звісна річ, основним місцем дії залишатиметься Нью-Йорк.
Після серіалу Girls Френсіс видається продовженням чи передісторією чи відгалуженою сюжетною гілкою - називайте як хочете, але тема сучасного втраченого покоління нарешті перекочувала у кіно, де навіть короткозорим видно: телефон з купою функцій (читай смартфон) не приносить щастя, якщо ніхто не телефонує і якщо ти гуляєш Парижем один. Та не все так погано, бо врешті-решт колись і у Френсіс з'являється те, про що вона так довго мріяла.

Цитати:
"Мы как будто семейная пара - только разговариваем и не занимаемся сексом.
Люблю когда вещи выглядят как ошибки, но круто."
svitla4ok: (happiness)
Путешествовать полезно -
это заставляет воображение работать.
Все остальное -разочарование и утомление.
Наше путешествие от начала
и до конца плод нашего воображения -в этом его сила.
Оно ведет от жизни к смерти.
Люди, животные, города и вещи - все выдуманое.
Луи Фердинанд Селин "Путешествие на край ночи"

Що для нас мистецтво?
Чи це музика з вчорашньої вечірки, чи це шум авто з нічних вулиць, чи це потоки фарби  на полотні, чи це чиїсь сльози і страждання....?Невідомо.
"Велика краса" (La grande belezza, 2013) - фільм про те, як часто ми помиляємося в цінності нецінних речей і навпаки. Інтелектуальне життя у стрічці - це одна суцільна вечірка. Тільки хтось шаленіє від надміру розкоші, а хтось ловить насолоду в дрібницях.
Насичені кадри, тонкі межі між темами. Розмірено спокійні кадри. Соковиті контрасти кольорів. Рим ранковий, вечірній, прекрасний.
Як не впустити момент, коли ми самі перетворюємося на недолугий артефакт чиїхось майбутніх спогадів?
Де грань між вчора, сьогодні, завтра?
Як розуміти молодість у просторі?
Багато інтелектуальних бесід  про все те ж. Фільм-прогноз,фільм-попередження,що навіть ще через півстоліття нічого не зміниться. Нам поталанило або ні - жити поряд з великими здобутками наших попередників. Щодня ділити світ на музей та реальність нанотехнологій,так і не розуміючи до якої частини ми належним. Це все більш, ніж прямолінійно та промовисто зображено у фільмі.
Зрозуміти усі закодовані шифри сценарію відразу не вдається.Такі фільми залишають післясмак вагань, роздумів та розчарувань. Це саме той випадок, коли естетичну функцію відіграє картинка, а сценарій задає потрібне смислове навантаження. Та навіть якщо сприймати лише поверхню - можна поблукати віртуальними галереями псевдомузею сучасного життя.
Проте багато деталей у стрічці залишаються за межами сприйняття.
П.С. Дивитися, якщо для вас кіно ніколи не було просто фоном для.
2013--la_grande_bellezza
Цитати:

-Что ты там увидел?
-...Они познакомились в университете десять дней назад и с того момента целуются без передишки.
"Похороны по большей части светское мероприятие.
Вы должны всегда помнить, что на похоронах вы как на сцене.
Было мило не заниматься любовью - было прекрасно любить.
Да я уже й забыл, что значит любить кого-то.
Что вы имеете против ностальгии?Это единственное развличение для тех, у кого нет ясного будущего.
Это моя жизнь и она - ничто.
Никто ни на что не годен.
Я не могу больше тратить время, делая то, что я не хочу делать.
Мне нравится все и никто.
Когда вы будете вставать, я буду только ложиться спать.
-Почему вы больше не написали ни одной книги?
-Я искал великую красоту, но я ее не нашел.
Все всегда заканчивается так - смертью. Но сначала была жизнь, скрытая за бла-бла-бла....
Все решалось под болтовню и шум. Тишина и чувства, переживания и страх. Редкие и беспорядочные вспышки красоты. И все это погребено под покровом смущения от существования в этом мире бла-бла-бла...
А дальше то, что будет дальше. Меня не заботит,что будет дальше....
svitla4ok: (happiness)
"In search of midnight kiss" (2007) - фільм  ні про що і про все водночас. Це той випадок, коли декорації неважливі, бо на першому місці розмови. Розмови, які, зазвичай, бувають між людьми у перший день знайомства. Із трохи дивними, як для цього світу, людьми.
Сюжет простий - самотній хлопець шукає собі подружку на новорічну ніч, точніше друг реєструє його на сайті знайомств. А далі б все мало бути очевидно та зрозуміло, але перша зустріч в реалі залишиться першою, бо двоє трохи диваків знайдуть одне одного...
Хороший фільм для вдумливого зимового вечора. В кого були подібні ситуації в житті - подивиться і усміхнеться. Фільм про те, як часом багато важить день та ніч, прожиті з нібито випадковими людьми. Фінали таких стрічок ніколи не кажуть, що буде  з нами (з ними) завтра, але точно дають відповідь - сонце в будь-якому разі з'явиться в нашому вікні. Байдуже, що в цьому випадку чорно-біле.
П.С. особливо сподобалася колекція фото загублених черевиків. Це треба бачити!
In-Search-Of-A-Midnight-Kiss-by-_B3btpI3710Ix_full
svitla4ok: (happiness)
З фільмами, як і з людьми - вони завжди знаходять тебе  в потрібний момент. Принаймні, хочеться так думати.
"Перед заходом" (2004) я дивилася пізно вночі, це була програма "Аргумент-кіно" на "1+1", засинаючи і прокидаючись, але тим  не менш чітко запам'ятала для себе, що колись треба буде знайти цей фільм і подивитися від початку й до кінця. З того часу минуло майже десять років і ось якось влітку, в пошуках чергового надихаючого фільму, я наштовхуюсь на знайому назву. Головним відкриттям стає те, що крім "Перед заходом" існує ще перша частина "Перед світанком" (1995), більше того, недарма це все мені згадалося, бо в цьому році з'явилася третя частина "Перед опівніччю"(2013). Це як завжди був вступ. А тепер про кожен з фільмів.
Відразу попереджаю, хоча це і художні фільми, але частка реальності тут набагато більша, ніж деінде в подібних романтичних історіях.
"Before sunrise" (1995)
Джессі і Селін випадково знайомляться в потязі. Вона - француженка, яка повертається додому, він - американець, який прямує у Відень, де відлітає у штати. Та розмова в потязі міняє їхні плани: вони сходять у Відні разом і блукають містом до світанку. Майже увесь сюжет в одному реченні. Що шукати і чекати в першому фільмі? Нічого, окрім філософсько-нічних розмов  про життя, мистецтво, чоловіків і жінок, почуття, сором"язливість, молодість, ніч, відвертість. Такі фільми існують для того, щоб показати: життя, без сценарних прекрас теж має право бути зафільмованим. Але настає світанок і доводиться прощатися...З цим днем, з Віднем, з коханням, яке буває раз на все життя....
kinopoisk.ru-Before-Sunrise-1206033
"Before sunset" (2004)
Події розгортаються через дев'ять років після першої зустрічі. Джессі написав книжку і презентує її в Парижі. Селін, завдяки його роману приходить на презентацію. Цього разу вони мають лише кілька годин до його літака. Ті двоє романтичних молодих людей тепер значно серйозніші і досвідченіші, але щось змушує їх знову і знову повертатися у розмові  до того єдиного дня, який їм пощастило провести разом. Вони діляться тим, як склалися їхні життя. Запитують в одне одного про те, що так хотілося дізнатися за ці всі роки. Словом сумні нотки фіналу першої частини перекочовують на сюжет другої, яка закінчується незрозуміло обнадійливо. Принаймні для романтиків.
kinopoisk.ru-Before-Sunset-169553--w--800
"Before midnight" (2013)
Остання, заключна частина, яка повертає в реальність, спускає нас з небес на землю. З хороших новин: наші герої разом, у них є дві донечки, живуть в Парижі, він далі пише книги, вона - рятує світ:) Спершу здається, що та романтичність розливу 94-го року давно зникла, звичайні будні звичайної сім'ї. Фільм, як і попередні дві частини всуціль складається з розмов. І тепер ці розмови про науково-технічний прогрес та місце людини в цьому автоматизованому світі. Та поряд з тим героям вже не ледь за двадцять, обличчя вже не такі свіжі, мрії не такі рожеві, а будні надзвичайно реалістичні. Ця частина дає відповідь на те, що відбувається після хеппі-енду в усіх романтичних голлівудьських історіях. Повчально, надзвичайно повчально. Але навіть фіналу б цієї історії не було б, якби хтось не йшов на компроміс. Любов-це вміння прощати.А поки ще 56 років на те, щоб краще пізнати одне одного.
kinopoisk.ru-Before-Midnight-2062089
П.С. Та найсумніше, що в реальності:
"Фильм посвящен памяти Эми, женщины, чей образ послужил основой для фильма «Перед рассветом» (1995). Режисер фильма провел ночь, гуляя и разговаривая с ней в Филадельфии, но, в конце концов, они потеряли контакт. В промежутке между фильмами «Перед закатом» (2004) и «Перед полуночью» (2013) он, наконец, узнал, что Эми умерла много лет назад в ДТП, поэтому он посвятил фильм ей.
kinopoisk.ru-Before-Midnight-2078757
svitla4ok: (happiness)
Довгоочікувана прем'єра української молодіжної жахалки нарешті розпочалася. "Тіні незабутих предків" довго йшли до українських кінотеатрів, але, як на мене, листопад таки кращий місяць для цього фільму. І хоча жахи зовсім не мій улюблений жанр, такого пропустити я не могла.
Важко критикувати тоді, коли не хочеться, тож  я  і не буду.
Попри те, що це фільм жахів, ще там можна страшенно насміятися. Ну от чесно, я давно так не сміялася, а якщо сміх продовжує життя, то ...ну, далі ви знаєте:)
За що цей фільм уже варто любити чи дивитися:
-за звук, який вражає;
-за український саундтрек;
- за прекрасні українські локації, "Сутінки" відпочивають, режисери кусають лікті і думають чому вони раніше не знали про українські Карпати))
- за молодих акторів, які виглядають нічим не гірше, ніж такі ж американські;
- за незаїжджені діалоги, за винятком декільком моментів, які виправдовує обраний жанр;
- за динаміку;
-за все, що я забула згадати, але ви помітили і вам сподобалося.
Ну, звісно, найбільше через українську мову, дещо незвичну (частіше б з'являлися наші фільми і все було б звично), але з молодіжним сленгом, що вже круто-круто!
Хотілося дивитися і хронометраж в 1.50 хв. зовсім не втомлював, а навпаки: хотілося ще і ще.
Передбачуваний сюжет зуміли присмачити непердбачуваними поворотами. Хтось скаже, що передбачуваними і буде правий, але ж було цікаво, хоч і всі знають чим такі фільми починаються і закінчуються.
І якщо М. зрозуміла відразу хто поганець, то я цього разу піддалася на всі "вудки" сценарію і просто з подивом очікувала, що буде далі.
Однозначно, це щось страшенно свіже, сучасне і таке, що потрібно молоді в українському кінематографі. Хотілося аплодувати. І ще приємно, що кінозал був майже вщерть заповнений, попри те,  що це був післяобідній показ.
Почула після сеансу розмову двох хлопців. Одному сподобалося, але забагато американщини, іншому категорично -ні, бо фільм про мольфарів, а про них тільки на початку. Щодо американського, погоджуюся, але що поробиш, що вони королі молодіжних страшилок, на кого ж  іще рівнятися? Якщо вже так критикувати, то ми самі вже настільки заамериканізувалися, що ніякий фільм гірше або краще нам не зробить)
Однозначно підіть, бо це фільм для кінотеатру. Фільм  в прямому сенсі "заряджає" такими емоціями, що хочеться вірити, вірити, що і в Україні можна творити щось якісне і на високому рівні.
Дякую Любомиру Левицькому за натхнення, за те, що наважився і це зробив тут. І ви наважтеся! Хоча б на перегляд без надмірної критики;)
tini_nezabutykh_predkiv2
tzp_1
svitla4ok: (happiness)
Ніколи не була фанатом серіалів і маю зовсім мало фаворитів у цьому жанрі. Проте все-таки після довгого і насиченого дня хочеться чогось ненапряжного і короткого. І якщо "Дівчата Гілмор" вже для мене не настільки актуальні, а "Секс і місто" переглянуто повністю і місцями без особливого розуміння та ентузіазму, то моя випадкова знахідка була якраз у тему.
"Дівчата" тобто Girls  свіженький серіал від каналу HBO, де з'явився і "Секс і місто". Що відразу тішить - це його свіжість. Серіал почався у 2012 і наразі ще досі знімається.
Що мене привабило?
Найперше - це тривалість серій - кожна не більше 30 хв. Через що половину першого сезону було переглянуто за один вечір (до слова, всього сезонів поки 2 і в кожному по 10 серій, а третій ще знімають).
Друге - історія знову розгортається в Ню-Йорку (так, як і в "Секс і місто"), а про це місто скільки не знімай - все одно не набридне, особливо мені)
Третє - йдеться про чотирьох подруг у віці трошки за 20, коледж закінчено, роботу не знайдено, а за квартиру треба платити, ну і за мобільний теж.
Четверте - велика кількість всіляких нагород, які нібито серіалам просто так не дають).
Чого дивитись:
-щоб посміятися, (часом з самого себе).
- через свіжі акторські обличчя.
-через майже відсутність гламуру і гонитви за шмотками як у "Секс і місто".
- побачити, якими дурнуватими видаються збоку всілякі заморочки нашого часу (особливо потішний момент, коли головна героїня шукає собі "діагноз" у гуглі, ставлячи йому ідіотські запитання).
-щоб розслабитися і зрозуміти, що і в Америці в молоді такі ж проблеми, як і в нас. а часом навіть більш ідіотські:)
-і ще чи не найбільша заслуга чому хочеться дивитися на титри і наступну серію - це просто чудовий саундтрек. Особливо в першому сезоні.

Чому краще не дивитися?
-бо буде багато матюків, ну дуже багато, чесно. Навіть найзаповітніші слова "Я тебе кохаю" без них не звучатимуть.
- буде багато бруталу і крику. Тут кожен герой час відчасу на межі нервового зриву.
-буде багато відвертих сцен, знятих ну зовсім не естетично і точно не для прайм-тайм.
-буде головна героїня нестандартної зовнішності.
-часом буде більше хлопців і їх проблем, ніж дівчат. з назвою верняк прогадали).
- все буде якось не логічно і дуже швидко: в одній серії одружилися, в іншій -розлучилися.

Загальний висновок такий: я не шарю за що там всі ці нагороди, можливо, за правду і сміх з самих себе, але деякі моменти вже дуже печальні, а ще коли нагадуєш собі, що це все з життя, то й узагалі паршиво.
Але сценаристка, режисерка, продюсер і виконавиця головної ролі - це все одна людина, то хоча б тому варто глянути принаймні одну серію. Во таке то!
kinopoisk.ru-Girls-2149602
girls_05
Цитати:
- Ты же говорила, что смс - это низшая форма заочного общения?
- Нет, низшая - это facebook, потом google-чат, затем смс, затем e-mail, затем телефон. Идеально, конечно, тет-а-тет...

"Смс - словесная тривога"
"Люди не всегда все понимают с первого раза: ты либо четко определяешь условия, либо идешь на компромисс"
"Когда принимаешь гостей, сохраняешь молодость духа"
"Для меня обсуждать чувства -это подвиг"
"Потому что никто ненавидит меня так, как я"
"- Какие у  тебя планы?
- У меня в планах перемены"

Цитат  в серіалі ще більше, тож шукайте свої;)
svitla4ok: (happiness)
Скільки разів в своєму житті ми повертаємося туди, в дні нашого дитинства та юності, шукаємо поворотні моменти, шкодуємо про те, що зробили, та частіше за все, мабуть про те- на що не наважились. І якщо я правильно зрозуміла ввесь підтекст, то саме про це "К югу от границы, на запад от солнца" Х.Муракамі.
Моє знайомство з Муракамі офіційно відбулося кілька тижнів тому, коли я почала читати "К югу...", а до цього це прізвище постійно було на слуху, воно прокручувалося у голові з пісень "Бумбоксу", нагадувало про себе з рецензій на книги у дорогих глянцевих журналах, врешті, постійно потрапляло мені на очі в книгарнях. Мабуть книги, як і люди, знаходять тебе в потрібний момент. я не обирала з чого починати знайомитися з творчістю Муракамі, це все теж було заздалегідь обумовлено у ланцюжку невипадкових подій: спершу натрапила на цитати з цієї книги, а потім виявилося, що [livejournal.com profile] svitlja4ok саме зараз (то було навесні) читає цю книгу, а ще одна знайома сказала, що мені він однозначно має сподобатися, судячи з моїх мистецьких смаків. Все натякало на те, що і мені пора нарешті дізнатися хто ж такий цей Муракамі. Та врешті перейти на новий рівень знайомства-поза межами обкладинок книг.
Що ж до самого роману, то він такий же примарний, як і головна героїня у ньому. Де межа реальності, спогаду та ілюзії? Нам ніколи цього не дізнатися.Скільки образів з минулого поруч з тобою, коли грає давно забута мелодія минулих років твого життя? У чому рецепт щастя і чого прагне людина, навіть якщо у неї все є? Муракамі не дає відповідей, вочевидь - це не його стиль. Але все можна зрозуміти, якщо уважніше вслухатися в кожне слово. Фінал він залишає відкритим: і кожен побачить там щось своє:  хтось смерть, якщо песиміст, а хтось - продовження тихого і спокійного життя, якщо оптиміст. Одним словом- варто читати:)
south-of-the-border-west-of-the-sun

І баааааааааагато цитат;) )
svitla4ok: (happiness)
Життя складається з вибору та випадку. І якщо випадок - це те, що трапляється без твоєї волі і в чому ти не бачиш ніяких передумов для майбутнього, помилково, звісна річ, то вибір - це те, що впливає на всі подальші дії. Саме про це фільм "The ledge" (2011). І цього разу слоган до фільму надзвичайно промовистий: "one life. one chance.  one step". Російська адаптація назви, як завжди, суперечить самій ідеї фільму, бо "Цена страсти" наштовхує зовсім на інші асоціації і, як на мене, кардинально різниться від того, про що йдеться у фільмі. Бо стрічка про те, на скільки сильна наша віра, наскільки часто ми вміємо адекватно оцінити ситуацію, чи врешті вміємо прощати і на яку жертву можемо піти заради щастя іншого.
Фільм перетинає суперечливі грані сприйняття віри: віри в Бога, віри в шлюб, віри у випадковості, у ключові моменти, віри в силу кохання. Бо ж навіть головні герої стрічки вказують на те на скільки важливо бути щирим з собою, а не створювати маску та ілюзію щастя. Сюжет дещо схожий на "last night" (2009) і якщо там все закінчилося трьома крапками, то цей фільм, ніби продовження: "Що було б, якби?".
Чесно, зізнаюся, дивилася заради Чарлі Ханема, який півфільму глузливо посміхався, хоча ця роль йому 100% підходить. Можливо, тому, що він, як і його герой не до кінця вірить у  фанатиків віри, даруйте за тавтологію. Проте у нього своя віра, так само як і своя віра в героїні Лів Тайлер. Фільм суперечливий, інтригуючий, але головне- не банальний.
Багато моментів у фільмі залишаються недомальованими, такими собі зарисовками в подорожньому блокноті, так ніби сценарист каже глядачам: "Домалюйте порожні місця самі". Тим не менш цей фільм зворушує, наштовхує на роздуми і залишає власне право вибору для кожного. Не хочеться розкривати всієї інтриги, але 100% дивитися, бо воно того варте!
і цитатка: "Коли ти розумієш, що життя одне - не хочеться втрачати ні хвилини".
17
svitla4ok: (happiness)
Здається Девід Кроненберг вирішив реабілітуватися цим фільмом в моїх очах. Бо після засинання під час перегляду "Cosmopolis" (2012)та в продовження тематики "Videodrome" (1982), який хоч і не викликав бажання спати, зате багато разів дав нагадати про себе блювотному рефлексу. Тож коли я дізналася, що режисер фільму "Dangerous method" (2011) теж він, то спершу навіть сплутала його прізвище з іншим іменитим режисером С.Содербергом. Чомусь мені видавалось логічним, щоб такий фільм зняв саме Содерберг, особливо після нашумілого "Побічного ефекту", але кінопошук розставив всі точки над "і" і мені стало вдвічі цікавіше дивитися на "нормальний" фільм такого "нестандартного" режисера.
Що ж, це один із кращих біографічних фільмів, які мені доводилося дивитися. Взагалі, фільми про життя відомих людей дуже часто мене розчаровують так як сталося ж "Життя в рожевому кольорі", хоча Маріон і неймовірно зіграла. Можливо, вся справа в тому, що, зазвичай, у біографічних стрічках намагаються втиснути все життя описаної персони, що дуже важко, навіть за умови понад двохгодинного хронометражу.
Тому, мабуть, Кроненбергу вдалося прикувати мою увагу до екрану, хоча я і не знаю насправді передумов зустрічі Юнга та Фрейда (Фройда?) в реальному житті. Краще оцінять ті, хто ґрунтовно і систематично про це читав.
Тим не менш, фільм, який триває навіть не повних дві години виглядає динамічно, звісно, щоб пояснити багато моментів довелося б розтягнути цей фільм на три години, але...
Дивує те, що фільм не набув широкого розголосу і, звісно, не був високо оцінений критиками. Зрозуміло, що важко описати одними лише діалогами погляди Юнга та Фрейда на психоаналіз, але спроба показати їх "земними" людьми з власними страхами, сумнівами та проблемами вже заслуговує на життя. Таке собі міні-інтелектуальне кіно.
Стосовно акторів, то Вігго Мортінсен та Майкл Фассбендер, як на  мене, впоралися чудово. Навіть дивно було читати, що ці ролі могли дістатись іншим акторам. З Кірою Найтлі досі не можу визначитися: подобається вона мені чи ні. Єдине що можу сказати, без неї цей фільм би точно "програвав", хоча після численних переглядів її робіт вже  з впевненістю можна сказати, що у неї є свій стиль гри, який вона повторює знову і знову.
З того, що потішило, це діалоги між Фрейдом та Юнгом, особливо про те, що "навіть через 100 років наші теорії будуть критикувати і піддавати сумніву":)
Дивитись!
Опасный-метод_A-Dangerous-Method
svitla4ok: (happiness)
Є такі фільми, які чомусь залишаються непримітними, про них мало хто знає,їх мало хто позитивно оцінює і вони залишаються десь осторонь масового кінематографу. Не знаю як там оцінили американці, але, як на мене, фільм
"Twelve" (2010) заслуговує на увагу, бо вкотре переконуюсь, що фільми на основі книг, це вже щось більше, ніж просто фільм. А цього разу це новела з життя хлопця-філософа, знову 17-річного, знову самотнього в натовпі. Що головне, у фільмі все гармонійно: кадри, музика, закадровий голос автора, зйомка: уповільнена, швидка, несподівана. Головне, дивитися в українському перегляді, бо голос диктора просто неймовірний.
Це  не просте кіно і якщо дивитися лише на поверхню, то крім розпусної молоді, наркотиків, розкоші і дурних розмов не помічаєш іншого - головного: самотності кожного із героїв, прагнення перевершити самого себе, піднятися над буденністю розкоші, яка теж, як ви здогадуєтеся, набридає. Бо коли в житті настають моменти сну на матраці посеред кімнати, то починаєш цінувати як найдорожчий скарб, ті банальні спогади з дитинства, які назавжди закарбувалися в твоїй пам'яті.
Можливо, не всі задуми були промальовані, але відповіді на багато що можна знайти із фраз:
"Іноді краще не бачити те,що лишилося в минулому".
"Уся справа в твоєму бажанні. Чого ти хочеш?
Якщо ти не хочеш нічого, у тебе нічого немає.Ти пливеш за течією".
"Йому залишили купу повідомлень, але жодного від того, кого він хотів бачити".
"Світ обертається під твоїми ногами і ти або знайдеш Бога, або пройдеш повз". та інші, і тут в них не треба вслухатись, бо вони і так промовисті.
А фінал, таки обнадійливий, можливо, тому, що смутку було забагато, а, можливо, тому, що це все з життя.
Тим не менш: "В житті ми завжди повинні прагнути кращого". Титри...А кожен зробить висновок сам.
y3yQcHymDPM
svitla4ok: (happiness)
Скільки ж часу я збиралася подивитися "Місце під соснами" ( "The Place Beyond the Pines" (2013)! Як же ж я хотіла на цей фільм в кіно! Хоча він точно не для великого екрану, він для ночі і для вдумливих голів. Судячи з трейлеру, здається, що там багато динаміки і багато Райана Гослінга, але насправді там великий відрізок часу і багато повчальних моментів.
А фінальна сцена ще довго стоятиме перед очима, бо ніщо так не заворожує у кінці будь-якого фільму, як головний герой  і дорога (ну це суто суб'єктивне враження і я вже наполовину відкрила карти).
Чомусь під час перегляду неможливо було не порівнювати з "Відступниками", але зараз усвідомлюю, що це два кардинально різні фільми. Звісно, тема брехні в поліції піднімається в обох фільмах, але "Місце під соснами" більше філософський фільм, який дає надію. Я б навіть сказала ту надію, якої не було у "Відступниках".
Від розв'язки я очікувала дещо іншого, боялася найгіршого, подумки жаліла Джейсона (перший фільм, де я запам'ятала, як звали головного героя), але тут все було як у житті. Хоча хтозна чи всі життєві історії закінчуються так...
До всього варто лише додати, що зйомка просто неймовірна, особливо у частині з Гослінгом, коли він "вишиває" на мотоциклі, а ще прекрасно підібрані краєвиди та молоді актори на ролі синів, які виконали своє завдання на 100%.
Єва Мендес постійно заплакана, Бредлі Купер як Бредлі Купер, хоча тут його образ вийшов дещо розмитий і він, як на мене, грав не на повну силу.Навіть сцена у лісі з його боку чомусь була не переконлива.
А щодо висновків: дивитися і думати як завжди над одним: "Що було б якби? І як потрібно було вчинити?"
І так, цей фільм про гени і зовсім ніякий не бойовик, трилер чи щось подібне, драма в чистому вигляді. Та цей не дивно від режисера "Сумної Валентинки".
А саундтрек з фінальної сцени ще довго крутитиметься в моїй голові, як і краєвид американської осені десь далеко в глибинці...
f_155268
svitla4ok: (happiness)
Обожнюю фільми про 17-річних хлопчиків, які заплуталися у собі. Роздуми про сенс життя у такому віці особливо гострі. Тож я уже й не пам'ятаю за яких обставин натрапила на опис фільму "Someday this pain will be useful to you" (2011), та переглянути вдалося тільки зараз.
Помітила таку особливість, якщо у фільмі є хоча б дві цитати, які "чіпляють", то це вже далеко не "пропащий" фільм. У цій історії фраз, які хочеться цитувати, більше, ніж достатньо., бо вони тут ще навіть до початку фільму, під час вступних титрів:
"Я б дуже хотів, щоб кожен день був схожий на сніданок. Час, коли люди додивляються свої останні сни. Вони ще зосереджені на них і не можуть реагувати на реальність. Якби завжди був лише сніданок - мені було б добре".
Далі більше:
"Потрібно говорити тільки те, що цікаво, або те, що необхідно сказати".
"Якби кожен повинен був вірити в те, що він робить, мало би що робилося в цьому світі".
"Мені подобаються музеї, тому що це одне з тих рідкісних місць, де тобі не намагаються що-небудь продати".
"Я думаю, коли твоє життя добігає кінця, ти повинен задати собі два питання: "Чи прожив я насичене життя? І чи достатньо я любив?" І якщо ти можеш позитивно відповісти на ці два запитання, то ти недарма його прожив",
"Тост: "За те, щоб жити, коли живеш".
" -Що мені робити?
 -Я ненавиджу, коли люди так кажуть. В більшості випадків вони прекрасно знають що робити".
"Але якщо я псих, то як тоді стосовно всіх решта?"
Атмосферне, спокійне кіно, розмірковування, суперечки, думки, сумніви - усе як завжди у фільмах максимально наближених до життя, відмінного від схеми. А Люсі Лью така гарна у ролі психолога. Важко критикувати, хоча по суті і нема за що. Все стримано і довершено, і навіть закінчення, більше, ніж логічне і без всіляких рожевих сиропів. Після перегляду стає хороше, а саме так має бути від хорошого кіно;)
1371207057odnajd-eta-bol-prineset-tebe-polzu
svitla4ok: (happiness)
Є ось такі фільми, як "Краща пропозиція"  ("Best offer"), (2012) непримітні на перший погляд, як Джеффрі Раш у головній ролі, зажди стриманий і водночас відвертий у своїх емоціях. Згадався чомусь він до порівняння у фільмі "Сandy". Завжди такий переконливий чи то в ролі наркомана чи в то ролі ліцитатора аукціону. Сюжет хоча б "пахне свіжістю", принаймні відносно. Бо використано уже типовий прийом, коли всі "карти" несподівано розкриваються у фінальній сцені. А на початку можна навіть подумати, що це трилер, потім, що фільм жахів, місцями, що це любовна історія, яка має закінчитися прекрасно. Ну,  і звісно, відкритий фінал, обнадійливий як для героя Джеффрі Раша, так і для глядача.
Увесь фільм розмірено-одноманітний, бо переломний момент лише у кінці, тож хронометраж у дві години занадто вже обтяжливий для безперервного перегляду. Я постійно відволікалася, а отже мене не привабили аж на 100% картинкою та сюжетом. Чогось забракло. Емоційнішого образу молодої дівчини чи окремої сюжетної лінії про її стосунки з героєм Джима Стьорджеса, що ніби розуміється за замовчуванням, хоча сам герой Джима Стьорджеса виглядає переконливо прекрасним і таким "доброзичливим".
Фільм-міркування про те, що нікому не можна довіряти і що кохання "зносить дах" навіть у похилому віці, а отже треба постійно бути на варті, і ще не варто прив"язуватися до картин, так само як і до людей. Що поробиш ніхто з нас від цього не застрахований. Бо це ж тільки в кінематографі можна наново переписати сценарій чи хоча б фінальну сцену.
Дивитись,бо:
"У будь-якій підробці завжди приховане щось оригінальне."
"Можна підробити бозна-що: щастя, біль, радість, хворобу, ненависть і любов..."
"- Ви одружені?
-Так. Майже 30 років.
- То як це?
- Як на аукціоні. Ніколи не знаєш чи твоя пропозиція найкраща."
lamiglioreofferta_3
svitla4ok: (happiness)
"About time" або в нашому "гуманному" перекладі "Наречений з майбутнього" (2013). З якою метою перекручується назва? мене це обурює вже просто в енний раз! Хоча я здогадуюсь з якою: щоб якомога більше хлопців і дівчат прийшло на цей фільм, бо ж назва "Про час" - це нудно, еге ж?)
Затишний фільм без надриву емоцій, який охоплює багато простору і часу. Як завжди чарівна і вічно юна Рейчел МакАдамс, для якої це вже другий кіношний "шлюб" з мандрівником у часі (до речі, дуже рекомендую фільм "Дружина мандрівника у часі"! бере за душу!) Навіть нема й до чого придертися, бо фільм такий фантастично-життєвий, не стільки про подорожі у часі, скільки про саме життя у всій його магічності, якої ми за вічними біганинами й не помічаємо. Можливо, трохи розтягнутий як для легкого фільму на вечір, але він легкий лише на поверхні, бо більш чуттєві натури знайдуть тут і глибинні смисли взаємозв'язку батька з сином, брата з сестрою, чоловіка з дружиною, хлопця-батька зі своїми дітьми, родини, суспільства, роботи... будь-чого, зрештою!
 Відразу вчувається, що це британський фільм: інший гумор, інші шаблони, інші кадри, де без дощу ну аж ніяк не обійтися
(та й головний герой рудий, як же ж без цього!)
У цьому фільмі стільки життя, що саме цим він і не схожий на все те, що щороку штампує "фабрика мрій". У ньому хочеться залишитися і як головний герой, кожен найбуденніший день проживати ще раз, щоб врешті помітити, який чудовий світ навколо.
Такі фільми неможливо критикувати, бо з ними добре. Це не шедевр, так само як і наше життя щодня далеке від ідеалу.
Ну і цитата з фіналу: "Ми всі мандруємо у часі кожного дня і головне старатися радіти цій дивній мандрівці!"
Дивитись!
About-Time-trailer---vide-001
svitla4ok: (happiness)
"Заборонена пристрасть" ( "Adore") (2013) - один з тих фільмів, про які кажуть "якщо ви бачили трейлер, то далі можна вже й не дивитися". Дві години  розміреного фільму ні про що, без наростання пристрастей, без кульмінації, без психологізму і чудових розмов - всього цього навіть не намагайтеся тут шукати. Все почнеться з дитинства двох подруг, за один кадр вони виростуть, а потім такі метаморфози відбуватимуться цілий фільм: ось нам показують минуло два роки, ось уже бігають внучки, а отже минуло ще п'ять. І так далі...І так далі...
Вражають своєю примітивністю діалоги, які абсолютно не мають ніякої глибини та змісту. Таке враження, що сценаристи змогли вигадати кістяк фільму - фабулу, а як розбавити сцени чимось цікавим і напруженим так і не придумали. Бо коли в нібито найнапруженіший  момент розмови двох героїнь ми маємо почути пояснення чи виправдання, натомість все обмежується кивками голови та короткими фразами "ні", "так", "здається, це зайшло занадто далеко" відчуваєш себе ошуканим і цілий фільм так і чекаєш, коли ж відбудеться ця найважливіша "розмова". Стосовно хлопців-аполлонів, то їх, здається, брали сюди тільки за м'язи. Жодних емоцій, жодної драми. І якщо один (той, що білявий) ще сяк так створює це напруження, то брюнет - це повне розчарування. Здається, йому завбачливо відвели якомога менше слів, аби не завалити цей фільм остаточно. Наомі Уотс чесно старалася, але чи це не її роль, чи взагалі не її фільм, але в "Маллхоленд драйв"  і "Розмальованій вуалі" я вірю їй більше. Як на мене, усі четверо головних героїв вийшли якимись закам'янілими, або це такий задум режисера. Звичайно, не мені судити, бо все ж таки це знову екранізація за книгою, тож авторитетною була б думка тих, хто читав. До плюсів можна віднести відносно "свіжий сюжет" і багато красивих кадрів океану. А ще цей фільм можна назвати заспокійливим, тому що протягом 2 годин не викликає абсолютно ніяких емоцій, навіть у фіналі.
adore-19
svitla4ok: (happiness)
Мені рідко рекомендують фільми. Проте коли вже рекомендують, то я обов'язково мушу подивитися. Мені неважливо який жанр, які відгуки, який рік. Я просто мушу подивитися, щоб скласти власне враження. Зрештою, від мене цього і очікують ті, хто рекомендує.
Так сталося із "Listen to your heart" (2010) - мені просто сказали подивитися. І хоч фільмів такого штибу, більше, ніж достатньо. І хоч таких я бачила вже половину, я не вагаючись, почала дивитися.
І хоч виникали думки критикувати за повтори, і хоч багато чого деякі моменти нагадували з раніше переглянутого, було у цьому  фільмі і щось своє: кумедний газетяр, який так любить свою роботу, власник кафе, який ледве-ледве розправляється з боргами і тихцем п'є своє віскі, сувора мати, вірна подруга, дівчина, яка чує серцем і хлопець, який мріє залишити щось після себе. А ще там були мрія і віра. Ну, а те, що там була ще й любов, думаю і так зрозуміло:)
Моя упередженість тримала мене до останнього і я навіть думала, що не плакатиму. Проте у таких фільмах завжди є той момент, коли вже ніхто не плаче, а мене таки пробирає) Та не зважаючи на сумні моменти сюжету, сценаристам вдалося таки залишити світло в душі після перегляду. Бо ж ми усі знаємо фразу "слухай свого серця" та чи  прислухаємося?

P. S. Заради ось цих фраз, фільм вартий того, щоб його подивитися:
"Сьогодні прекрасний день, щоб жити!"
"Життя занадто коротке, щоб проживати його за когось іншого"
" - Кожен день купуєш газету?
-Так...
-І просто викидаєш?
-Так...
-І не читаєш?
- Ні...
- Тоді навіщо купувати?
- Мені подобається продавець..."
kinopoisk.ru-Listen-to-Your-Heart-1544703

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 29th, 2017 11:32 am
Powered by Dreamwidth Studios