svitla4ok: (happiness)
Київ о п'ятій ранку такий чаруючо-спокійний. А квітень вселяє надію. В принципі він завжди її вселяє, але цьогоріч по-особливому...
Якихось півгодини і я вже там, де не була тоді, коли треба...Реальність, яка видається сном, примарою. Сцена, яку стільки разів бачено з монітору, вживу видається надто малою. Натомість ялинка потворно-великою і страшною.
У таку ранню пору на майдані купки "туристів" і поодиноких киян, які поспішають на роботу.
Люди фотографуються на фоні барикад та спалених автомобілів, та й просто фотографують усе навколо. В тому числі і я. Жахливі телефонофото як спосіб нагадування собі та іншим.
В Маріїнському парку якось лячно - далеко зайти не ризикнула. Відчуття тривоги чомусь постійно ходило десь поряд. Хотілося конче з кимось поговорити, натомість дзвонити так рано могла лише татові..
В такі моменти особливо гостро відчуваєш свою нікчемність, а слова "Душу й тіло ми положим за нашу свободу" стають зовсім не випадковими.
"Христос Воскрес! Воскресає Україна!" - найоптимістичніше в цьому квітні,а дзвони Михайлівського собору - щось незвіданно далеке...
На годиннику восьма ранку, Київ ще не надто шумний, вітер ще не надто теплий. Думки роз'їдають з середини, та тепле відчуття віри незримо присутнє.
Чому я саме зараз тут, а не тоді? Не питаю і  сама не знаю відповіді. Можливо, тому, що Толкієн мав рацію: "Ваші стежки у вас під ногами -кожен побачить свою в належний час".
P.S. Поки це писала - маленький пелюсточок цвіту впав на рукав куртки. Буду гадати, що це добрий знак=)
Сві-фото!047
І наостанок трохи буркотіння)
По дорозі на вокзал ми встигли з новою знайомою заблудитися у метро (по-ідіотському, звісна річ) і якась добра жіночка вказала нам куди йти і навіть запитала звідки ми, які враження і, звісно, побажала нам щасливої дороги. А блукати містом від 5 ранку до 12 дня - не такий вже й кайф, скажу я вам, особливо, якшо в мегадурному інтерсіті ви змогли поспати якихось 30 хвилин. Цей швидкісний поїздо-автобус за 2 години у Вінниці, зате від Хмельницького до Тернополя їде 2 години, як звичайний потяг, а може ще й повільніше. Щастя, звісно, сидіти біля вікна і милуватися найкращою (точніше одною із) - передвечірньою порою, спирати голову на типу підвіконня, слухати доброї музики і читати глибокої поезії...
А ще в добі замало годин, щоб зустрітися з усіма і розповісти усе пройдене...Хоча, що там нарікати, зустрітися з сестрою Іркою:) таки вдалося. А ноги вже не ті не тільки в тебе. після цього каторгопоїзда в мене вони були як дві колодки)
svitla4ok: (happiness)
Вирішила не відкладати і таки послухати новий альбом "Океан Ельзи" поки ще свіженький і щойно з печі;)
Поки що зацінила "Стіна" - то точно мій хіт на найближчий сезон).
"З нею" -спокійно-меланхолійна і патріотична.
"Бодегіта" - є драйв, але ще не зрозуміла. Щось не моє. Хоча кінець хороший.
"Моя маленька незалежність" - щось так до болю нагадує мелодія, не можу згадати що чи кого.
"Rendes-Vous" - крута, який же ж голос, особливо на початку! Точно слухатиметься мільйон разів!
"Все було ніби плани у кіно,
ми знали і не знали чим закінчиться воно.
Я не відвів очей,
ти хайку мені поглядом складала..." Ех, слухати-не переслухати!
"Стріляй" - більшість розкритикувала, а мені подобається)
"Обійми" - вона ніби поза альбомом) дивне розміщення після "Стріляй", як на мене. Не набридає, ось уже 3 місяці.
"Караван" - нагадує  перші альбоми чомусь. Зачіпає лише в кульмінаційному моменті, а так не особливо.
"Джульєтта" - яка мелодія, який ритм! Крута! Однозначно крута!
"На небі" - релакс, така вечірня і душевна! І Приспів, приспів, приспів!:)
"Пори року" - знову щось нагадує, знову згадується про весну та, зрештою, про всі інші пори року теж)
"Коли навколо ні душі"- те, під що хочеться засинати чи дивитися на зірки, слухаючи у навушниках.
599444_475549852515717_673946235_n"Океан Ельзи", дякую! Слухаєш - і розумієш, що життя прекрасне і все буде добре!
А зрештою послухайте самі!
svitla4ok: (happiness)
Найкращі речі у житті відбуваються спонтанно, або не заплановано.Ми можемо щодня робити одну і ту ж одноманітну роботу, чекати на омріяне завтра, на п'ятницю та вихідні, свята чи літню відпустку і поряд з тим уникати робити те, що любимо. Насмілитися перебороти самого себе і несподівано гайнути у сусіднє місто чи на сусідню вулицю у своєму районі, де ніколи не ходили, - це ті банальності, яких так часто бракує і які роблять найбуденніший день неперевершеним. Я зрозуміла, що головне дозволити собі наважитися на щось "несподіване" (це не обов'язково повинен бути стрибок з парашутом чи щось екстремальне,  бо в кожного своя межа) і в той момент, коли у вашій голові виникає ця думка, не відганяти її, а спробувати втілити в реальність. Бо ж дуже часто для цього потрібно мінімум засобів, а в часовому проміжку не більше однієї доби. Достатньо зрозуміти, що сьогодні субота чи що робота, яку потрібно зробити все одно сьогодні не зробиться (бо не той настрій) і дозволити собі ЖИТИ! Врешті почати писати у блокноті, який чекав "кращих" часів чи малювати щось буденне чи намріяне потроху щодня в тому ж блокноті, який так довго цього чекав. Робити все те, на що здається немає часу, бо воно не надто важливе. Бо врешті життя минає і як казав Джон Ленон: "Життя - це те,що відбувається з нами в той час, коли у нас зовсім інші плани!".
А ще не потрібно чекати, що прийде хтось і буде нас розважати, а тим паче втілювати наші власні плани. І тут я повністю згідна з одним з моїх улюблених письменників Е.М. Ремарком: "На людину ніщо ніде не чекає. Все потрібно приносити з собою!".
svitla4ok: (happiness)
Як же ж я чекала цього концерту! Скільки разів деякі пісні слухалися по колу, скільки разів я уявляла як ті чи інші слова звучатимуть вживу.І воно таки було варте, щоб чекати.
Майже літній вечір, спекотно настільки, що не вистачає повітря, і дві години драйву для душі, без жодного зв'язку з зовнішнім світом, без жодного разу поглядання на годинник. і все одно було мало. "Мені було мало...", якщо перефразовувати одну із пісень. Тепер залишається лише знову і знову слухати по колу, вчити слова нових пісень і чекати наступного концерту;)
Ех! Правду кажуть, коли емоції б'ють за край, то важко підібрати слова, важко розказати наскільки було КРУТО!
Дякую за мегавечір і за всі ті пісні, які вживу ще кращі!
svitla4ok: (happiness)
Я дуже люблю ходити пішки. Це одна з тих речей, яка робить кожен мій день чи вечір кращим. В Тернополі для цього є всі умови: з "Дружби" до "Центру" можна зайти за 40, а якщо постаратися, то й за 30 хвилин. В залежності від того, хто як швидко ходить. Під час отаких піших прогулянок легко думати "ні про що" або навпаки про щось конкретне. Часом саме  піше повернення додому сприяє появі нових ідей чи дає відповіді на давно турбуючі питання.
Важливо також, що коли йти отак, нікуди не поспішаючи, то можна відкривати для себе щось нове у вже таких знайомих вулицях чи інших місцях рідного міста. Запам"ятовувати незвичні назви вулиць, повертати в невідомі провулки, щоб несподівано для себе потім знову "винирнути" на знайомій дорозі.
Я десь прочитала, що людина щодня повинна ходити пішки не менше 2 годин вдень, але це не враховуючи дорогу на роботу й назад. Зазвичай, у великому місті про ходьбу навіть мови нема, мовляв, це забирає багато часу, мені кудись терміново треба добратися, я втомлений і так далі. У кожного своя причина, щоб чергового разу сісти на маршрутку і не йти пішки. Звичайно, бувають надто великі відстані, на подолання яких треба трохи більше часу і, щоб дістатися туди без маршрутки не обійтися. Проте помітила таку закономірність - якщо їхати в маршрутці в годину пік (а в Тернополі це переважно між 17:00 і 18:00  у ввечері), то така поїздка займе приблизно стільки ж часу, як повернутися додому пішки.
svitla4ok: (happiness)
Вчора була на допрем"єрному показі документального фільму про Квітку Цісик -  "Квітка. Голос в єдиному екземплярі". Такі емоції, що просто не передати словами! Фільм триває менше години, але розчулив до глибини душі.
Якщо ви любите її голос, то обов'язково подивіться цей фільм сьогодні опівночі на каналі "Інтер" і завантажте собі "Черемшину" чи "Я піду в далекі гори..." чи "Коханий" у виконанні Квітки. ЇЇ голос не набридає, він зачаровує...Щаслива, що одного разу відкрила її для себе.
P.S. А з вчорашнього фільму мабуть найбільше вразила колискова "Ходить сон коло вікон..." у виконанні Квітки і історія знайомства з її творчістю Алекса Гутмахера.
20130404075829
svitla4ok: (happiness)
Сьогодні нарешті весна! і хоч у файному місті  дощило і було вітряно, хоч під ногами були цілі ріки, а обабіч доріг мертвий чорний сніг, щось таки відчувалося в повітрі. Це щось таке ще невловиме, але таке приємне. Просто такий момент, коли не хочеться думати про все, що потрібно робити-зробити, а лише насолоджуватися миттю!
Весна починається з теплих розмов з приємними людьми, як добре, що сьогодні вони були зі мною.

П.С. А ще це вже зовсім не до теми), я дуже хочу прочитати Хемінгуея "Праздник, который всегда с тобой", але паперову версію. Якщо хтось має - дайте почитати, будь ласка! Обов"язково поверну і з мене цукерки;)

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 01:27 am
Powered by Dreamwidth Studios