svitla4ok: (happiness)
Жити на паризькому вокзалі, проводжати і зустрічати потяги, знати в обличчя працівника кожної крамнички, вдихати аромат свіжих квітів і випічки - все це було у маленького хлопчика, який знав, як навчити говорити великі вокзальні годинники. Проте фільм "Хранитель времени" ( Hugo, 2011) -  не тільки про годинники і не тільки про час, а більше про те, що буває опісля втрати можливості продовжувати робити те, що любиш, втрати своєї мрії, втрати себе. Непересічний чоловік з іграшкової крамниці носить за плечима невидимий багаж власного досвіду і креативу, яким вирішив більше ні з ким не ділитися.
Скорсезе серйозно підійшов до картинки і всі ті 5 Оскарів, особливо за роботу оператора і декорації, більше ніж заслужені.
Хоча щодо сценарію, то місцями здавалося, що він "провисав" - занадто багато всього хотіли розповісти і добре, що вклалися в дві години, бо ще більше було  занадто.
В цьому фільмі є історія для дітей, а є історія для дорослих. Перша - про маленького хлопчика і годинники, друга - про історію кіно. І дуже важко сказати, яка цікавіша, бо місцями кожна з них притягує більше уваги. З тих фільмів, які далеко не всім будуть до смаку, але які винагороджують терплячого глядача, котрий таки дочекався титрів.


"Если перестаешь понимать свое предназначение, то словно ломаешся.
Счастливые финалы бывают только в кино."

kinopoisk.ru-Hugo-1662964
svitla4ok: (happiness)
Довгоочікувана прем'єра української молодіжної жахалки нарешті розпочалася. "Тіні незабутих предків" довго йшли до українських кінотеатрів, але, як на мене, листопад таки кращий місяць для цього фільму. І хоча жахи зовсім не мій улюблений жанр, такого пропустити я не могла.
Важко критикувати тоді, коли не хочеться, тож  я  і не буду.
Попри те, що це фільм жахів, ще там можна страшенно насміятися. Ну от чесно, я давно так не сміялася, а якщо сміх продовжує життя, то ...ну, далі ви знаєте:)
За що цей фільм уже варто любити чи дивитися:
-за звук, який вражає;
-за український саундтрек;
- за прекрасні українські локації, "Сутінки" відпочивають, режисери кусають лікті і думають чому вони раніше не знали про українські Карпати))
- за молодих акторів, які виглядають нічим не гірше, ніж такі ж американські;
- за незаїжджені діалоги, за винятком декільком моментів, які виправдовує обраний жанр;
- за динаміку;
-за все, що я забула згадати, але ви помітили і вам сподобалося.
Ну, звісно, найбільше через українську мову, дещо незвичну (частіше б з'являлися наші фільми і все було б звично), але з молодіжним сленгом, що вже круто-круто!
Хотілося дивитися і хронометраж в 1.50 хв. зовсім не втомлював, а навпаки: хотілося ще і ще.
Передбачуваний сюжет зуміли присмачити непердбачуваними поворотами. Хтось скаже, що передбачуваними і буде правий, але ж було цікаво, хоч і всі знають чим такі фільми починаються і закінчуються.
І якщо М. зрозуміла відразу хто поганець, то я цього разу піддалася на всі "вудки" сценарію і просто з подивом очікувала, що буде далі.
Однозначно, це щось страшенно свіже, сучасне і таке, що потрібно молоді в українському кінематографі. Хотілося аплодувати. І ще приємно, що кінозал був майже вщерть заповнений, попри те,  що це був післяобідній показ.
Почула після сеансу розмову двох хлопців. Одному сподобалося, але забагато американщини, іншому категорично -ні, бо фільм про мольфарів, а про них тільки на початку. Щодо американського, погоджуюся, але що поробиш, що вони королі молодіжних страшилок, на кого ж  іще рівнятися? Якщо вже так критикувати, то ми самі вже настільки заамериканізувалися, що ніякий фільм гірше або краще нам не зробить)
Однозначно підіть, бо це фільм для кінотеатру. Фільм  в прямому сенсі "заряджає" такими емоціями, що хочеться вірити, вірити, що і в Україні можна творити щось якісне і на високому рівні.
Дякую Любомиру Левицькому за натхнення, за те, що наважився і це зробив тут. І ви наважтеся! Хоча б на перегляд без надмірної критики;)
tini_nezabutykh_predkiv2
tzp_1
svitla4ok: (happiness)
Здається Девід Кроненберг вирішив реабілітуватися цим фільмом в моїх очах. Бо після засинання під час перегляду "Cosmopolis" (2012)та в продовження тематики "Videodrome" (1982), який хоч і не викликав бажання спати, зате багато разів дав нагадати про себе блювотному рефлексу. Тож коли я дізналася, що режисер фільму "Dangerous method" (2011) теж він, то спершу навіть сплутала його прізвище з іншим іменитим режисером С.Содербергом. Чомусь мені видавалось логічним, щоб такий фільм зняв саме Содерберг, особливо після нашумілого "Побічного ефекту", але кінопошук розставив всі точки над "і" і мені стало вдвічі цікавіше дивитися на "нормальний" фільм такого "нестандартного" режисера.
Що ж, це один із кращих біографічних фільмів, які мені доводилося дивитися. Взагалі, фільми про життя відомих людей дуже часто мене розчаровують так як сталося ж "Життя в рожевому кольорі", хоча Маріон і неймовірно зіграла. Можливо, вся справа в тому, що, зазвичай, у біографічних стрічках намагаються втиснути все життя описаної персони, що дуже важко, навіть за умови понад двохгодинного хронометражу.
Тому, мабуть, Кроненбергу вдалося прикувати мою увагу до екрану, хоча я і не знаю насправді передумов зустрічі Юнга та Фрейда (Фройда?) в реальному житті. Краще оцінять ті, хто ґрунтовно і систематично про це читав.
Тим не менш, фільм, який триває навіть не повних дві години виглядає динамічно, звісно, щоб пояснити багато моментів довелося б розтягнути цей фільм на три години, але...
Дивує те, що фільм не набув широкого розголосу і, звісно, не був високо оцінений критиками. Зрозуміло, що важко описати одними лише діалогами погляди Юнга та Фрейда на психоаналіз, але спроба показати їх "земними" людьми з власними страхами, сумнівами та проблемами вже заслуговує на життя. Таке собі міні-інтелектуальне кіно.
Стосовно акторів, то Вігго Мортінсен та Майкл Фассбендер, як на  мене, впоралися чудово. Навіть дивно було читати, що ці ролі могли дістатись іншим акторам. З Кірою Найтлі досі не можу визначитися: подобається вона мені чи ні. Єдине що можу сказати, без неї цей фільм би точно "програвав", хоча після численних переглядів її робіт вже  з впевненістю можна сказати, що у неї є свій стиль гри, який вона повторює знову і знову.
З того, що потішило, це діалоги між Фрейдом та Юнгом, особливо про те, що "навіть через 100 років наші теорії будуть критикувати і піддавати сумніву":)
Дивитись!
Опасный-метод_A-Dangerous-Method

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 01:26 am
Powered by Dreamwidth Studios