svitla4ok: (happiness)
Київ о п'ятій ранку такий чаруючо-спокійний. А квітень вселяє надію. В принципі він завжди її вселяє, але цьогоріч по-особливому...
Якихось півгодини і я вже там, де не була тоді, коли треба...Реальність, яка видається сном, примарою. Сцена, яку стільки разів бачено з монітору, вживу видається надто малою. Натомість ялинка потворно-великою і страшною.
У таку ранню пору на майдані купки "туристів" і поодиноких киян, які поспішають на роботу.
Люди фотографуються на фоні барикад та спалених автомобілів, та й просто фотографують усе навколо. В тому числі і я. Жахливі телефонофото як спосіб нагадування собі та іншим.
В Маріїнському парку якось лячно - далеко зайти не ризикнула. Відчуття тривоги чомусь постійно ходило десь поряд. Хотілося конче з кимось поговорити, натомість дзвонити так рано могла лише татові..
В такі моменти особливо гостро відчуваєш свою нікчемність, а слова "Душу й тіло ми положим за нашу свободу" стають зовсім не випадковими.
"Христос Воскрес! Воскресає Україна!" - найоптимістичніше в цьому квітні,а дзвони Михайлівського собору - щось незвіданно далеке...
На годиннику восьма ранку, Київ ще не надто шумний, вітер ще не надто теплий. Думки роз'їдають з середини, та тепле відчуття віри незримо присутнє.
Чому я саме зараз тут, а не тоді? Не питаю і  сама не знаю відповіді. Можливо, тому, що Толкієн мав рацію: "Ваші стежки у вас під ногами -кожен побачить свою в належний час".
P.S. Поки це писала - маленький пелюсточок цвіту впав на рукав куртки. Буду гадати, що це добрий знак=)
Сві-фото!047
І наостанок трохи буркотіння)
По дорозі на вокзал ми встигли з новою знайомою заблудитися у метро (по-ідіотському, звісна річ) і якась добра жіночка вказала нам куди йти і навіть запитала звідки ми, які враження і, звісно, побажала нам щасливої дороги. А блукати містом від 5 ранку до 12 дня - не такий вже й кайф, скажу я вам, особливо, якшо в мегадурному інтерсіті ви змогли поспати якихось 30 хвилин. Цей швидкісний поїздо-автобус за 2 години у Вінниці, зате від Хмельницького до Тернополя їде 2 години, як звичайний потяг, а може ще й повільніше. Щастя, звісно, сидіти біля вікна і милуватися найкращою (точніше одною із) - передвечірньою порою, спирати голову на типу підвіконня, слухати доброї музики і читати глибокої поезії...
А ще в добі замало годин, щоб зустрітися з усіма і розповісти усе пройдене...Хоча, що там нарікати, зустрітися з сестрою Іркою:) таки вдалося. А ноги вже не ті не тільки в тебе. після цього каторгопоїзда в мене вони були як дві колодки)
svitla4ok: (happiness)
Перша думка - краща думка
give. share. lose
віддавай. ділись. втрачай
Деякі речі, коли ти полюбиш їх, стають твоїми назавжди,
а якщо ти спробуєш відпустити їх  - вони тільки зроблять коло
і знову повернуться до тебе. Вони стають частиною тебе або знищують.
Справжні історії завжди вдвічі привабливіші, а якщо це історії про життя письменників, то часто вони значно карколомніші, ніж найвдаліший пригодницький фільм. Американська література ХХ століття в більшості своїй залишається для мене білою плямою і все, що знаю я - це декілька імен та прізвищ, тому "Убий своїх коханих" (Kill your darlings, 2013) став фільмом на який я випадково натрапила і почала чекати з нетерпінням. Смачно приправлений сюжет і Дейн  Дехаан у головній ролі зробили своє. Більшість мабуть дивилася б заради дорослого "Гаррі Поттера", але це не до мене.
Фільм розповідає про сорокові роки ХХ століття. Місце дії - Колумбійський університет, де зустрічаються такі письменники (про них і йтиме мова): Аллен Гінзберг, Джек Керуак, Уїльям С. Берроуз. Сюжет розкручують навколо одного не надто приємного епізоду в їх біографіях, а також розповідають про зародження бітників. Поки писала про фільм, натрапила на цікаву статтю про цей напрям в літературі і в житті.
Тут багато псевдоінтелектуальних і дійсно інтелектуальних вечорів за читаннями/не читаннями поезії. Багато такого письменницького позакулісся, про що не було прийнято говорити вголос. Місцями занадто жорстоко і занадто разюче. Що вражає - це зйомка, кольори та напівтони кадрів, якщо не цікавить сюжет, то суто для естетичного задоволення варто дивитися. Фільм змушує таки десь відкопати книжку Керуака "В дорозі" і почати читати, а також ще б знайти антологію бітниківської поезії "День смерті пані День", щоб прочитати оцей чудовий вірш Аллена Гінзберга українською також:
SUPERMARKET IN CALIFORNIA
What thoughts I have of you tonight, Walt Whitman, for I walked
down the sidestreets under the trees with a headache self-conscious looking
at the full moon.
In my hungry fatigue, and shopping for images, I went into the neon
fruit supermarket, dreaming of your enumerations!
What peaches and what penumbras! Whole families shopping at
night! Aisles full of husbands! Wives in the avocados, babies in the tomatoes!
—and you, Garcia Lorca, what were you doing down by the watermelons?
I saw you, Walt Whitman, childless, lonely old grubber, poking
among the meats in the refrigerator and eyeing the grocery boys.
I heard you asking questions of each: Who killed the pork chops?
What price bananas? Are you my Angel?
I wandered in and out of the brilliant stacks of cans following you,
and followed in my imagination by the store detective.
We strode down the open corridors together in our solitary fancy
tasting artichokes, possessing every frozen delicacy, and never passing the
cashier.
Where are we going, Walt Whitman? The doors close in a hour.
Which way does your beard point tonight?
(I touch your book and dream of our odyssey in the supermarket and
feel absurd.)
Will we walk all night through solitary streets? The trees add shade
to shade, lights out in the houses, we'll both be lonely.
Will we stroll dreaming of the lost America of love past blue automo-
biles in driveways, home to our silent cottage?
Ah, dear father, graybeard, lonely old courage-teacher, what America
did you have when Charon quit poling his ferry and you got out on a
smoking bank and stood watching the boat disappear on the black waters of
Lethe?
kinopoisk.ru-Kill-Your-Darlings-2230098
svitla4ok: (happiness)
Про "П'яту владу" (2013) говорили багато, як свого часу і про сайт Wikileaks. Неможливо оцінювати такий фільм, бо де правда, а де вигадка розповісти може тільки сам Ассандж. Та й то навряд чи... Зазвичай, найбільші "таємниці" залишаються з їх творцями.
Це фільм не для кінотеатру і не для масового глядача, як би кіношники не намагалися прикрасити цю історію всілякими художніми штучками типу уявного офісу сайту і так далі. Цікаво буде тільки тим, хто в темі.
Тепер тільки ще сильніше хочеться прочитати "Неавторизовану біографію".
А  мораль цієї історії така - ідея не потребує грошей, ідея потребує непереборного бажання її втілити. І щоб там не було, це таки дуже мотивуючий фільм.
Цитати:
"Або ти живеш на колінах, або з піднятою головою.
Немає журналістів? Візьміть статтю з інтернету, "розчешіть" її і можна друкувати. От така журналістика 21 століття.
Покладатися на інших у цьому світі не варто.
- Кожен дурень може закинути інформацію на сайт, а ті, хто вміють мислити - купують газети.
- Газети ще хтось купує?
Справжня відданість своїй справі - це важко. Відданість вимагає жертв.
У всіх свої секрети, свої рани, ситуації, які формують характер".

The-Fifth-Estate
svitla4ok: (happiness)
Скільки разів в своєму житті ми повертаємося туди, в дні нашого дитинства та юності, шукаємо поворотні моменти, шкодуємо про те, що зробили, та частіше за все, мабуть про те- на що не наважились. І якщо я правильно зрозуміла ввесь підтекст, то саме про це "К югу от границы, на запад от солнца" Х.Муракамі.
Моє знайомство з Муракамі офіційно відбулося кілька тижнів тому, коли я почала читати "К югу...", а до цього це прізвище постійно було на слуху, воно прокручувалося у голові з пісень "Бумбоксу", нагадувало про себе з рецензій на книги у дорогих глянцевих журналах, врешті, постійно потрапляло мені на очі в книгарнях. Мабуть книги, як і люди, знаходять тебе в потрібний момент. я не обирала з чого починати знайомитися з творчістю Муракамі, це все теж було заздалегідь обумовлено у ланцюжку невипадкових подій: спершу натрапила на цитати з цієї книги, а потім виявилося, що [livejournal.com profile] svitlja4ok саме зараз (то було навесні) читає цю книгу, а ще одна знайома сказала, що мені він однозначно має сподобатися, судячи з моїх мистецьких смаків. Все натякало на те, що і мені пора нарешті дізнатися хто ж такий цей Муракамі. Та врешті перейти на новий рівень знайомства-поза межами обкладинок книг.
Що ж до самого роману, то він такий же примарний, як і головна героїня у ньому. Де межа реальності, спогаду та ілюзії? Нам ніколи цього не дізнатися.Скільки образів з минулого поруч з тобою, коли грає давно забута мелодія минулих років твого життя? У чому рецепт щастя і чого прагне людина, навіть якщо у неї все є? Муракамі не дає відповідей, вочевидь - це не його стиль. Але все можна зрозуміти, якщо уважніше вслухатися в кожне слово. Фінал він залишає відкритим: і кожен побачить там щось своє:  хтось смерть, якщо песиміст, а хтось - продовження тихого і спокійного життя, якщо оптиміст. Одним словом- варто читати:)
south-of-the-border-west-of-the-sun

І баааааааааагато цитат;) )

Вибір

May. 31st, 2013 04:21 pm
svitla4ok: (happiness)

Давно збиралася пошукати цю короткометражку, та все ніяк. А тепер випадково натрапила та й думаю поділюся.
Скільки виборів ми робимо, дрібних, про які навіть не задумуємося, та значних і великих, які визначають подальший наш шлях.
svitla4ok: (happiness)
Найкращі речі у житті відбуваються спонтанно, або не заплановано.Ми можемо щодня робити одну і ту ж одноманітну роботу, чекати на омріяне завтра, на п'ятницю та вихідні, свята чи літню відпустку і поряд з тим уникати робити те, що любимо. Насмілитися перебороти самого себе і несподівано гайнути у сусіднє місто чи на сусідню вулицю у своєму районі, де ніколи не ходили, - це ті банальності, яких так часто бракує і які роблять найбуденніший день неперевершеним. Я зрозуміла, що головне дозволити собі наважитися на щось "несподіване" (це не обов'язково повинен бути стрибок з парашутом чи щось екстремальне,  бо в кожного своя межа) і в той момент, коли у вашій голові виникає ця думка, не відганяти її, а спробувати втілити в реальність. Бо ж дуже часто для цього потрібно мінімум засобів, а в часовому проміжку не більше однієї доби. Достатньо зрозуміти, що сьогодні субота чи що робота, яку потрібно зробити все одно сьогодні не зробиться (бо не той настрій) і дозволити собі ЖИТИ! Врешті почати писати у блокноті, який чекав "кращих" часів чи малювати щось буденне чи намріяне потроху щодня в тому ж блокноті, який так довго цього чекав. Робити все те, на що здається немає часу, бо воно не надто важливе. Бо врешті життя минає і як казав Джон Ленон: "Життя - це те,що відбувається з нами в той час, коли у нас зовсім інші плани!".
А ще не потрібно чекати, що прийде хтось і буде нас розважати, а тим паче втілювати наші власні плани. І тут я повністю згідна з одним з моїх улюблених письменників Е.М. Ремарком: "На людину ніщо ніде не чекає. Все потрібно приносити з собою!".
svitla4ok: (happiness)
Як це не смішно звучить, але мені нарешті вдалося прочитати книжку на одному подиху до кінця. Останнім часом все частіше починаю читати кілька сторінок тут, кілька сторінок там, та так і не завершую... Але я зараз не про це. А про книжку  шведського письменника Ейвінда Юнсона "Ще раз, капітане!" (1934), яку вперше переклали українською в 2013 році. До слова, переклад настільки вдалий та вмілий, принаймні за сприйняттям, що просто немає слів!
Книжка - збірка оповідань про різних людей у різні моменти легкого і не дуже життя, в тих краях, про які ми лише щось колись там чули. Лише у двох оповіданнях згадуються одні і ті ж персонажі,і це вкотре підкреслює давно відому істину про те, що "світ тісний". У решті випадків - це історії, які пов'язані з дорогою. Головне під час читання - це не поспішати, а насолоджуватися кожним реченням, де можна натрапити на такі духмяні порівняння та напрочуд оригінальні словосполучення: "двері серця грюкнули", "довга тиша навкруги і в самому Фрідлеві", "коли він зійшов на перон мрій, на станції тепер уже мертвих сподівань, на холодній півночі", "слово, що бігає, як той пес, ніколи не наважиться забрехати під дверима мого малярського серця", "міста скували нас", "думаємо про світ зовсім іншого неспокою" та інші. Найбільше вразили два останні оповідання. Перше називається "Дійсність" і тут для мене було, що не речення, то цитата: "Повертаючись у краї, де ти колись пустив коріння, потрапляєш із однієї дійсності в іншу.
Тут щезають великі міста, вгомонюється шарварок міського життя, знецінюються прагнення".
"У мені виростає ліс - входжу в нього. У мені здіймається гірський хребет, западається долина - входжу в неї.
Зникає час, в якому я жив останні роки, - нема його. По ньому залишилася тільки луна моїх кроків - ношу її у вухах".
"Йдемо в оспалій вічності, нерухомій земній вічності, наші кроки могли пролунати й сто років тому".
"Мабуть, найкраща людина - це жінка. Вона використає всі можливості в житті".
Друге оповідання "Пан Магнус" і тут було гарне таке:
"Ось такі дні не закарбовуються в пам'яті,  не стається нічого вартого уваги. Так би мовити дні без подробиць.
І все ж такі дні запам"ятовуються по-особливому.
Залишаються в споминах як свідки тихої подячної радості.
Згадуються ці дні, як велика музика, що її сам не зумієш відтворити.
Усе, що діється, - це, власне кажучи, не події, а тихий потік життя на тлі нерухомих краєвидів.
Так сталося, що життя помалу переповнює мене, віддаляє від світу, в якому я жив кілька місяців тому і притягає до іншого".
А часом, щоб "запливти" на авторську глибину доведеться перечитувати навіть двічі.
Ось тут можна глянути на книгу: http://krokbooks.com/2013/ejvind-yunson-shvetsiya-sche-raz-kapitane/
До слова, разом із Гаррі Мартінсоном у 1974 році Ейвінд Юнсон дістав Нобелівську премію — «за майстерність прози, що охоплює багато країн та епох і служить ідеї свободи».

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 06:41 pm
Powered by Dreamwidth Studios