svitla4ok: (happiness)
"Наше минуле - це лише історія, яку ми розповідаємо собі.
Кожен,хто закохується - дивак.
Ми у цьому світі ненадовго. І поки я тут, мені треба дозволити собі насолоджуватися життям."


"Вона" ( Her, 2013)  - мабуть кращий фільм з тих, які я подивилася від початку року.
Чуттєво, щиро, просто. Чіпляє своєю непідкупністю кадрів, музики, розмов.
Фільм про самотність у світі і пошуки себе в цьому світі суцільної самотності.
Головна  істина сценарію проста і  давно відома (та все ж ...) - справжнє щастя завжди поруч, просто варто шукати  таку ж версію себе в іншій людині. З тими ж уподобаннями, звичками, світобаченням, навіть непомітними.
Саундтреки такі, що просто вже хочеться їх завантажити собі і слухати, слухати, слухати цими квітневими вечорами, милуючись заходом сонця так, як це робив головний герой. А я його кольорові сорочки - це щось!  костюмеру і дизайнеру -респект! хочу тепер собі такі ж)
Ця стрічка як добра вишукана цукерка - захоплює всім і зовсім без гіркоти. Меланхолійна, та головне обнадійлива і неймовірно щира. Чимось нагадувала мені "Загублених в перекладі" та й взагалі такі розмірені фільми варті того, що бути і бути переглянутими вночі.
Про хороше завжди пишеться сумбурно, тож у цих рядках не варто шукати логіки. Це просто емоції від)
kinopoisk.ru-Her-2290154

 П.С. Дякую [livejournal.com profile] line_o за нагадування про цей фільм, який я так довго збиралася подивитися, але просто боялася поганої якості;)
svitla4ok: (happiness)

"Я нормально супер гуд" (Russendisko, 2012) - фільм до болю схожий на улюблений "Гуд бай, Ленин!"(2003). Ті ж самі локації, той самий історичний період і майже ті самі проблеми. А ще німці завжди знімають якісь такі життєві фільми, що навіть важко пояснити в чому магнетизм. Хоча тут дещо інший сюжет, а головні герої - троє хлопців з Росії, які шукають щастя на руїнах НДР.
Легкий фільм, де всі проблеми вирішуються невтомним оптимізмом та креативом головного героя. Буде любов, дружба і багато музики. І, як це не дивно, навіть української. Якщо хочете почути "Ти ж мене підманула" у німецькій стрічці - вам сюди. Це фільм про молодість і віру, що все можна змінити, будь-якої миті і за найдивніших обставин.
З улюблених моментів "радиодоктор", хоча б заради цього варто глянути:
- Меня зовут Владимир.
- И в чем ваша проблема, Владимир?
- Я болен...
-Я так и думал, иначе вы бы не позвонили.
-У меня любовная тоска....
-....
-От любовной тоски помагает водка с медом и перцем:)
Дивіться і буде вам щастя!;)

kinopoisk.ru-Russendisko-1977795
svitla4ok: (happiness)
З фільмами, як і з людьми - вони завжди знаходять тебе  в потрібний момент. Принаймні, хочеться так думати.
"Перед заходом" (2004) я дивилася пізно вночі, це була програма "Аргумент-кіно" на "1+1", засинаючи і прокидаючись, але тим  не менш чітко запам'ятала для себе, що колись треба буде знайти цей фільм і подивитися від початку й до кінця. З того часу минуло майже десять років і ось якось влітку, в пошуках чергового надихаючого фільму, я наштовхуюсь на знайому назву. Головним відкриттям стає те, що крім "Перед заходом" існує ще перша частина "Перед світанком" (1995), більше того, недарма це все мені згадалося, бо в цьому році з'явилася третя частина "Перед опівніччю"(2013). Це як завжди був вступ. А тепер про кожен з фільмів.
Відразу попереджаю, хоча це і художні фільми, але частка реальності тут набагато більша, ніж деінде в подібних романтичних історіях.
"Before sunrise" (1995)
Джессі і Селін випадково знайомляться в потязі. Вона - француженка, яка повертається додому, він - американець, який прямує у Відень, де відлітає у штати. Та розмова в потязі міняє їхні плани: вони сходять у Відні разом і блукають містом до світанку. Майже увесь сюжет в одному реченні. Що шукати і чекати в першому фільмі? Нічого, окрім філософсько-нічних розмов  про життя, мистецтво, чоловіків і жінок, почуття, сором"язливість, молодість, ніч, відвертість. Такі фільми існують для того, щоб показати: життя, без сценарних прекрас теж має право бути зафільмованим. Але настає світанок і доводиться прощатися...З цим днем, з Віднем, з коханням, яке буває раз на все життя....
kinopoisk.ru-Before-Sunrise-1206033
"Before sunset" (2004)
Події розгортаються через дев'ять років після першої зустрічі. Джессі написав книжку і презентує її в Парижі. Селін, завдяки його роману приходить на презентацію. Цього разу вони мають лише кілька годин до його літака. Ті двоє романтичних молодих людей тепер значно серйозніші і досвідченіші, але щось змушує їх знову і знову повертатися у розмові  до того єдиного дня, який їм пощастило провести разом. Вони діляться тим, як склалися їхні життя. Запитують в одне одного про те, що так хотілося дізнатися за ці всі роки. Словом сумні нотки фіналу першої частини перекочовують на сюжет другої, яка закінчується незрозуміло обнадійливо. Принаймні для романтиків.
kinopoisk.ru-Before-Sunset-169553--w--800
"Before midnight" (2013)
Остання, заключна частина, яка повертає в реальність, спускає нас з небес на землю. З хороших новин: наші герої разом, у них є дві донечки, живуть в Парижі, він далі пише книги, вона - рятує світ:) Спершу здається, що та романтичність розливу 94-го року давно зникла, звичайні будні звичайної сім'ї. Фільм, як і попередні дві частини всуціль складається з розмов. І тепер ці розмови про науково-технічний прогрес та місце людини в цьому автоматизованому світі. Та поряд з тим героям вже не ледь за двадцять, обличчя вже не такі свіжі, мрії не такі рожеві, а будні надзвичайно реалістичні. Ця частина дає відповідь на те, що відбувається після хеппі-енду в усіх романтичних голлівудьських історіях. Повчально, надзвичайно повчально. Але навіть фіналу б цієї історії не було б, якби хтось не йшов на компроміс. Любов-це вміння прощати.А поки ще 56 років на те, щоб краще пізнати одне одного.
kinopoisk.ru-Before-Midnight-2062089
П.С. Та найсумніше, що в реальності:
"Фильм посвящен памяти Эми, женщины, чей образ послужил основой для фильма «Перед рассветом» (1995). Режисер фильма провел ночь, гуляя и разговаривая с ней в Филадельфии, но, в конце концов, они потеряли контакт. В промежутке между фильмами «Перед закатом» (2004) и «Перед полуночью» (2013) он, наконец, узнал, что Эми умерла много лет назад в ДТП, поэтому он посвятил фильм ей.
kinopoisk.ru-Before-Midnight-2078757
svitla4ok: (happiness)
Довгоочікувана прем'єра української молодіжної жахалки нарешті розпочалася. "Тіні незабутих предків" довго йшли до українських кінотеатрів, але, як на мене, листопад таки кращий місяць для цього фільму. І хоча жахи зовсім не мій улюблений жанр, такого пропустити я не могла.
Важко критикувати тоді, коли не хочеться, тож  я  і не буду.
Попри те, що це фільм жахів, ще там можна страшенно насміятися. Ну от чесно, я давно так не сміялася, а якщо сміх продовжує життя, то ...ну, далі ви знаєте:)
За що цей фільм уже варто любити чи дивитися:
-за звук, який вражає;
-за український саундтрек;
- за прекрасні українські локації, "Сутінки" відпочивають, режисери кусають лікті і думають чому вони раніше не знали про українські Карпати))
- за молодих акторів, які виглядають нічим не гірше, ніж такі ж американські;
- за незаїжджені діалоги, за винятком декільком моментів, які виправдовує обраний жанр;
- за динаміку;
-за все, що я забула згадати, але ви помітили і вам сподобалося.
Ну, звісно, найбільше через українську мову, дещо незвичну (частіше б з'являлися наші фільми і все було б звично), але з молодіжним сленгом, що вже круто-круто!
Хотілося дивитися і хронометраж в 1.50 хв. зовсім не втомлював, а навпаки: хотілося ще і ще.
Передбачуваний сюжет зуміли присмачити непердбачуваними поворотами. Хтось скаже, що передбачуваними і буде правий, але ж було цікаво, хоч і всі знають чим такі фільми починаються і закінчуються.
І якщо М. зрозуміла відразу хто поганець, то я цього разу піддалася на всі "вудки" сценарію і просто з подивом очікувала, що буде далі.
Однозначно, це щось страшенно свіже, сучасне і таке, що потрібно молоді в українському кінематографі. Хотілося аплодувати. І ще приємно, що кінозал був майже вщерть заповнений, попри те,  що це був післяобідній показ.
Почула після сеансу розмову двох хлопців. Одному сподобалося, але забагато американщини, іншому категорично -ні, бо фільм про мольфарів, а про них тільки на початку. Щодо американського, погоджуюся, але що поробиш, що вони королі молодіжних страшилок, на кого ж  іще рівнятися? Якщо вже так критикувати, то ми самі вже настільки заамериканізувалися, що ніякий фільм гірше або краще нам не зробить)
Однозначно підіть, бо це фільм для кінотеатру. Фільм  в прямому сенсі "заряджає" такими емоціями, що хочеться вірити, вірити, що і в Україні можна творити щось якісне і на високому рівні.
Дякую Любомиру Левицькому за натхнення, за те, що наважився і це зробив тут. І ви наважтеся! Хоча б на перегляд без надмірної критики;)
tini_nezabutykh_predkiv2
tzp_1
svitla4ok: (happiness)
Обожнюю фільми про 17-річних хлопчиків, які заплуталися у собі. Роздуми про сенс життя у такому віці особливо гострі. Тож я уже й не пам'ятаю за яких обставин натрапила на опис фільму "Someday this pain will be useful to you" (2011), та переглянути вдалося тільки зараз.
Помітила таку особливість, якщо у фільмі є хоча б дві цитати, які "чіпляють", то це вже далеко не "пропащий" фільм. У цій історії фраз, які хочеться цитувати, більше, ніж достатньо., бо вони тут ще навіть до початку фільму, під час вступних титрів:
"Я б дуже хотів, щоб кожен день був схожий на сніданок. Час, коли люди додивляються свої останні сни. Вони ще зосереджені на них і не можуть реагувати на реальність. Якби завжди був лише сніданок - мені було б добре".
Далі більше:
"Потрібно говорити тільки те, що цікаво, або те, що необхідно сказати".
"Якби кожен повинен був вірити в те, що він робить, мало би що робилося в цьому світі".
"Мені подобаються музеї, тому що це одне з тих рідкісних місць, де тобі не намагаються що-небудь продати".
"Я думаю, коли твоє життя добігає кінця, ти повинен задати собі два питання: "Чи прожив я насичене життя? І чи достатньо я любив?" І якщо ти можеш позитивно відповісти на ці два запитання, то ти недарма його прожив",
"Тост: "За те, щоб жити, коли живеш".
" -Що мені робити?
 -Я ненавиджу, коли люди так кажуть. В більшості випадків вони прекрасно знають що робити".
"Але якщо я псих, то як тоді стосовно всіх решта?"
Атмосферне, спокійне кіно, розмірковування, суперечки, думки, сумніви - усе як завжди у фільмах максимально наближених до життя, відмінного від схеми. А Люсі Лью така гарна у ролі психолога. Важко критикувати, хоча по суті і нема за що. Все стримано і довершено, і навіть закінчення, більше, ніж логічне і без всіляких рожевих сиропів. Після перегляду стає хороше, а саме так має бути від хорошого кіно;)
1371207057odnajd-eta-bol-prineset-tebe-polzu
svitla4ok: (happiness)
"About time" або в нашому "гуманному" перекладі "Наречений з майбутнього" (2013). З якою метою перекручується назва? мене це обурює вже просто в енний раз! Хоча я здогадуюсь з якою: щоб якомога більше хлопців і дівчат прийшло на цей фільм, бо ж назва "Про час" - це нудно, еге ж?)
Затишний фільм без надриву емоцій, який охоплює багато простору і часу. Як завжди чарівна і вічно юна Рейчел МакАдамс, для якої це вже другий кіношний "шлюб" з мандрівником у часі (до речі, дуже рекомендую фільм "Дружина мандрівника у часі"! бере за душу!) Навіть нема й до чого придертися, бо фільм такий фантастично-життєвий, не стільки про подорожі у часі, скільки про саме життя у всій його магічності, якої ми за вічними біганинами й не помічаємо. Можливо, трохи розтягнутий як для легкого фільму на вечір, але він легкий лише на поверхні, бо більш чуттєві натури знайдуть тут і глибинні смисли взаємозв'язку батька з сином, брата з сестрою, чоловіка з дружиною, хлопця-батька зі своїми дітьми, родини, суспільства, роботи... будь-чого, зрештою!
 Відразу вчувається, що це британський фільм: інший гумор, інші шаблони, інші кадри, де без дощу ну аж ніяк не обійтися
(та й головний герой рудий, як же ж без цього!)
У цьому фільмі стільки життя, що саме цим він і не схожий на все те, що щороку штампує "фабрика мрій". У ньому хочеться залишитися і як головний герой, кожен найбуденніший день проживати ще раз, щоб врешті помітити, який чудовий світ навколо.
Такі фільми неможливо критикувати, бо з ними добре. Це не шедевр, так само як і наше життя щодня далеке від ідеалу.
Ну і цитата з фіналу: "Ми всі мандруємо у часі кожного дня і головне старатися радіти цій дивній мандрівці!"
Дивитись!
About-Time-trailer---vide-001
svitla4ok: (happiness)
"Liberal arts" (2012) - не очікувала, не очікувала! Бо ж ніби з опису все було очевидно, та все ж...кіношники і цього разу змогли мене здивувати! Навіть не думала, що такий глибокий зміст міг бути загорнутий в обгортку з-під класичного молодіжного фільму про коледж та всякі любовні штучки. Хех...Бо виявилося, що головними героями у фільмі були книги: про них говорять, їх читають, на них нарікають, завдяки ним знайомляться і їх же хочуть позбутися. Несподівано, еге ж? І жодного  product placement"у техніки і інших наворочених сучасних приборів у жодному кадрі я не помітила. Хоча ж фільм відносно свіженький. Сюжет переказувати не буду, бо тоді фільм втратить увесь шарм. Скажу лише, що і в 35 (як головний герой) можна відчувати себе 20 -річним студентом і не знати ЩО з цим життям робити.
Фільм багатий на чудові цитати:
"Мета художньої літератури - боротьба з самотністю"
"Я зрозумів, що благодать не залежить від часу чи конкретного місця, все, що потрібно - правильний саундтрек"
про книгу "Сутінки";): "Мені вона сподобалася. це було весело і дурнувато і це вбило час. це звичайно не Толстой, але звичайно і не телевізор і вона робила мене щасливою"
"Говори про те, що любиш і мовчи про те, що не подобається"
"Ніхто не відчуває себе дорослим - це брудний секрет всього людства"
"Ти знав, що в нашій їжі стільки консервантів, що виявилося це збільшує час розкладання нашого тіла після смерті?"
"Нема причин хвилюватися, тому що все добре!"
"Дякую за те, що був моїм другом! Найлегша річ на світі"
"Що, якщо реінкарнація реальна і я старша за тебе на декілька тисяч років?"
"...всі ці слабкі, красномовні дорослі хлопчики, які не можуть навчитися бути сильними. Не будь одним з них! йди працюй руками! побудуй щось! дай комусь по писку!"
"Моя тобі порада - одягни-но броню навколо того маленького сердечка, що в тебе є!"
"Будь-яке місце, яке ти не покидаєш- тюрма"
"Читання про життя забирає у мене час на проживання свого"
"я по-особливому відношуся до хороших читачів, їх важко знайти в наш час" та інші, головне вслухатися)
Підсвідомо я налаштовувалася на фільм під який можна розслабитися і аж ніяк не треба розмірковувати над сенсом буття, звісно, ж все вийшло навпаки, бо головні герої своїми вчинками змушують замислюватися над власним життям, над власними амбіціями та мріями. Американці закінчують коледжі, у нас закінчують університети, але хто і коли стає дорослим з учорашніх студентів - це ціле поле для наукових досліджень і написання дисертацій;) Дивитися, але свідомо, в іншому випадку - не пройме!;)
83737612
svitla4ok: (happiness)
Якось думала про те, які у мене улюблені фільми. І ніби є такі, а як запитають відразу все й за буду. Тепер думаю зробити список (для себе) - ну, це колись у планах. А поки мені зовсім випадково нагадали про один чудовий фільм про журналістську роботу на телебаченні "Morning glory" (2010). Пам'ятаю, як побачила трейлер в кінотеатрі і просто закохалася в цей фільм і в героїню Рейчел МакАдамс, яка мені так близька. В кіно я тоді на цей фільм так і не потрапила, дивилася в мережі у поганій якості, сміялась і плакала, плакала і сміялась. Сьогодні подивилася знову і ніби й не бачила цей фільм раніше, ті ж емоції: і сміх, і сльози, і переживання, і обурення, і гордість.
Звісно, велику роль зіграв чудово підібраний акторський склад: неперевершений Харрісон Форд у ролі журналіста, третьої найгіршої людини в світі:) як завжди чарівна Дайан Кітон, яка спочатку теж грає незворушну зірку телеекрану, а згодом цілує жабу в прямому ефірі і багато чого іншого, не менш кумедного.
Сюжет дещо нагадує "Диявол носить Прада", це й не дивно, бо сценарист той самий. Тим не менш у цьому фільмі більше життєвості чи що. Хоча це мабуть два моїх улюблених фільми про те, як робити кар'єру, які не набридають, якщо вам знайомо те, про що говорять головні героїні.
Улюблені цитати:
- Ви ніколи не були виконавчим продюсером (читай у вас немає досвіду), ви надто молоді, про вас ніхто ніколи не чув і ще ваша освіта 3, навіть не 4 роки в університеті Ферлій Дікінсон відомому як Ферлій Дуркінсон...Щось пропустив?
- Повірте, я знаю, у вас немає причин вірити в мене, але я працюю більше за будь-кого, приходжу першою і йду останньою, і знаю про новини більше, ніж ті, чиї батьки платять за те, щоб їх діти курили наркоту і навчалися в Гарварді і я цілком і повністю віддаюся роботі, я цим живу, це моя сутність, я....
Тож коли у тебе не вірять ні мама, ні твій начальник, тим паче колеги по роботі, то це твій успіх до слави. Ранкової слави, якщо ти можеш, як головна героїня, зціпивши зуби, не спати до ранку чи не кожного дня, шукати цікаві ідеї, які відразу перехоплюють,і постійно пити лише каву з термокружки. В іншому випадку цього фільму взагалі не було б:)
Помітила, що моя улюблена характеристика до легкого, але водночас зі змістом фільму - це прикметник "мотивуючий". І хай йому грець, але цей фільм таки дуже і дуже мотивуючий! А які мотивуючі саундтреки, які вже кілька днів на повторі! Що-що, а в американському кіно для масового глядача співвідношення картинка-актори-музика завжди на вищому рівні. А ще такі фільми вселяють віру, а це вже зовсім непогано у цьому нестабільному світі;)
morning-glory-mobile-wallpapermorning-glory-movie-photo-21
svitla4ok: (happiness)
Нарешті! (улюблене слово чи шо?) таки добралася до кінотеатру:) Так, як я пропустила "Великого Гетсбі" на великому екрані, то дуже добре, що в прокат вийшла третя частина "Hangover" (2013). Не повірите, але я ТАКЕ дивлюся і навіть не могла дочекатися;) Більше того, на першу частину я натрапила випадково, назва не надто приваблювала, але нічого іншого не було та й думаю гляну, вихідні були якісь нудні, я була сама в компанії ноута. Ну, от, після 20 хв. фільму я сміялася як навіжена, при тому, що дуже рідко сміюся з жартів у комедіях, якщо дивлюся їх сама, а не у великій компанії. На другу частину я вже йшла свідомо в кінотеатр і не була розчарована ні хвилини. Бо це такий заряд драйву і сміху до сліз, що просто не знаю. Звісно, це все на любителя, в другій частині переборщили з вульгарностями, але я сценаристам прощаю, бо закрутити аж цілих три головоломки для трьох частин - це треба мати неабияку фантазію.
Стосовно третьої, заключної (?) початок відразу задає жару, сцена з жирафою поза конкуренцією - сміялася до сліз без перебільшення. Середина фільму значно поступається в динамічності попереднім двом частинам, але окремі моменти вище всіляких похвал: особливо сцена, де неймовірний Бредлі Купер (Філ) довбе стіну, коментарі інших героїв the best . Власне з похмілля почалася моя любов до Бредлі Купера, якого я до цього фільму не знала. А тепер передивляюся з ним усе, що з'являється) Похмілля - це його роль без заперечення, в першій частині найбільше подобався момент, коли дружбанчики забирають його зі школи, де він працює вчителем історії. В останній частині він взагалі в центрі уваги (ну шо поробиш - розкрутився, не здивуюся, якщо йому заплатили більше за інших). Стосовно завершення, то воно бомбезне, як і початок. А ще особливо подобається ці монтажні штучки, коли вже показали титри і народ почав виходити, знову з'явилися всі герої і показали, що це ще далеко не кінець цієї історії;) Впевнена, що за кілька років далі буде (кіношники щось придумають). А я знову піду і байдуже, що фільм без особливого змістового навантаження, але для мене це дійсно комедія, після якої виходиш з усмішкою на вустах, так наче це ти сам був одним із "вовчої зграї";) Да, оце мене пре:)
P.S. згадалося, у фільмі мені простежуються пародії в двох епізодах на "Втечу з Шоушенку" і "Пункт призначення - 3" здається;)
Hangover-3-Poster-Bradley-CooperH3-FP-0008-jpg_203017The_Hangover3_s
svitla4ok: (happiness)
"Як часто ви зустрічаєте того, хто вам потрібен?"- чудовий слоган ірландського фільму 2006 року "Once" ("Одного разу") про те, як музика може творити маленькі дива, особливо якщо зустрічаються люди, які так сильно люблять свої захоплення.
Шкода, що деякі слова так і залишаються несказаними, або сказаними занадто тихо, а музика, яка говорить сама за себе не завжди здатна переконати, що це не тільки ключовий момент для творчості. Фільм про випадкові знайомства, які насправді накреслені долею, про те, що не варто тікати від мрії і що навіть не маючи піаніно можна щодня на ньому грати, про те, що завжди потрібно торгуватися і стояти на своєму і навіть за обмаль грошей можна втілити те, що ще вчора здавалося нереальним.
Фільм не претендує на геніальність, але дає відчуття захищеності та надії.
А ще у фільмі є кумедні моменти, головне їх "упіймати".Виявляється,що гуляти містом можна  навіть з пилососом, принаймні в Ірландії, судячи з фільму, на це спокійно реагують. І в магазин увечері можна спокійно йти в домашніх пухнастих капцях та халаті і навіть при цьому співати.
Фільм про нерішучість, спогади, невтілені мрії і музику, музику, музику. Й грають головні ролі професійні музиканти.
А пісня, яка звучить у фільмі, до речі, отримала "Оскара". Чим не привід послухати й подивитися?
once_press
dapet-piala
P.S. А ще вони разом у реальному житті. Все завдяки фільму;)
P.P.S. Тепер вони дует і звуться The Swell Season. І я, виявляється, вже давно фанатію від їх пісні The Moon. Тому фільм мабуть не випадковість;)
svitla4ok: (happiness)
Є такі фільми, після яких нічого не хочеться писати. Вони просто надовго засідають у твої думки і з цим нічого вже не поробиш. Зазвичай, такі фільми сумні, часом навіть дуже...Проте, якщо не все зрозуміло і відповідь приходить не відразу - значить у сюжеті таки була якась незвідана мені глибина.
Вчора таким фільмом для мене став  "Venuto al mondo" ("Народжений двічі", 2012). Фільм знятий за однойменною книгою Маргарет Маццантіні. Й це один з тих випадків, коли після фільму захотілася все одно прочитати книгу. Мабуть я не маю права судити чи все було так, бо книги не читала. Проте скажу одне: з першої і до останньої хвилини я не могла відірвати погляду від екрану, я ловила кожен кадр, кожен момент, кожну фразу...Музика, освітлення, монтаж - все було так, як має бути в хорошому фільмі, на мою скромну думку.
я давно не дивилася чогось такого, що пробирає до глибини душі. Що поробиш - люблю драми. Так от, цей фільм йде повні дві години, але роздуми...Роздуми залишаються й наступного дня завжди турбують питання: "Хто ж з героїв зробив щось не так?", "Де ж той поворотний момент, що змінив їх долі і чи можна було його уникнути?", " Чи таким був фінал, на який я чекала протягом фільму?" та багато ін.
P.S.Європейські фільми завжди більш емоційні і більш життєві. Чи, можливо, просто ближчі.
А ще сподобалася фраза: "Кращі любовні історії завжди найдивніші".
iphone360_463065
svitla4ok: (happiness)
Фільм  присвячується усім лінтюхам по життю, яким просто потрібен якийсь стимул,зміни чи щось непередбачуване. Фільм "The art of getting by" (2011) не претендує на оригінальність. У типового американського підлітка типова для суспільства ХХІ століття депресія. Він не знає і не хоче знати, що робити зі своїм життям, а тому не робить домашні завдання, прогулює школу і безцільно блукає містом. Але у нього є талант - він чудово малює, хоча й не в альбомі, а в підручнику з геометрії. Проте в цьому теж свій шарм.
Фільм без трагічного фіналу, без замудрих діалогів, типово підлітковий, але. Варто дивитися, якщо ви бачили "Август Раш" і полюбили хлопчика, який зіграв там головну роль. Так от, хлопчик подорослішав і його можна побачити тут.
Крім того, саундтреки підібрані, як на мене, максимально вдало і вже тому варто хоча б їх почути.
Операторська робота теж на хорошому рівні. Мінімальна кількість стандартних ракурсів. Зате багато варіацій міста: вечірнього, ранкового, похмурого, сонячного і так далі.
Мораль: "Усе в житті можливо!"Art.of.Getting.By.2011.mp4v.ru

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 06:39 pm
Powered by Dreamwidth Studios