svitla4ok: (happiness)
Коротше  дивилася я цей примітив кілька тижнів тому в кінотеатрі. З назвою, як завжди. От "Печерні чоловіки" (Cavemen,2013) як на мене крутіше звучить і краще характеризує, про що цей фільм.
Чого я поперлася на оцево і сиділа в останньому ряді? Все банально просто: заради Чеда Майкла Мюррея і його ролі другого плану:) То така, знаєте, невиліковна підліткова хвороба)
Історійка про чувака-невдаху, який мріє  написати сценарій до фільму, але не знає про що, тому в перервах між вдивлянням у білий аркуш монітора вирішує закохуватися в усіх, окрім тієї, в яку треба:) Є смішні моменти, але чи то я їх вже десь раніше бачила чи то був реальний плагіат - важко тепер сказати.
З тих одноразових фільмів, де все добре закінчується. І де трейлер в рази крутіший за повний метр.
Якщо раптом надумаєте собі завантажити чогось легкого і трохи дурного на вечер - то цей фільмець саме те. Що мені тут капець сподобалося, то це саундтреки, такі свіжі і часто динамічніші за кадри. Правда, виявилося, що вони не всі повний свіжак, але хоч якась приємність від перегляду ж мала залишитися?)
kinopoisk.ru-Cavemen-2354342
svitla4ok: (happiness)
Київ о п'ятій ранку такий чаруючо-спокійний. А квітень вселяє надію. В принципі він завжди її вселяє, але цьогоріч по-особливому...
Якихось півгодини і я вже там, де не була тоді, коли треба...Реальність, яка видається сном, примарою. Сцена, яку стільки разів бачено з монітору, вживу видається надто малою. Натомість ялинка потворно-великою і страшною.
У таку ранню пору на майдані купки "туристів" і поодиноких киян, які поспішають на роботу.
Люди фотографуються на фоні барикад та спалених автомобілів, та й просто фотографують усе навколо. В тому числі і я. Жахливі телефонофото як спосіб нагадування собі та іншим.
В Маріїнському парку якось лячно - далеко зайти не ризикнула. Відчуття тривоги чомусь постійно ходило десь поряд. Хотілося конче з кимось поговорити, натомість дзвонити так рано могла лише татові..
В такі моменти особливо гостро відчуваєш свою нікчемність, а слова "Душу й тіло ми положим за нашу свободу" стають зовсім не випадковими.
"Христос Воскрес! Воскресає Україна!" - найоптимістичніше в цьому квітні,а дзвони Михайлівського собору - щось незвіданно далеке...
На годиннику восьма ранку, Київ ще не надто шумний, вітер ще не надто теплий. Думки роз'їдають з середини, та тепле відчуття віри незримо присутнє.
Чому я саме зараз тут, а не тоді? Не питаю і  сама не знаю відповіді. Можливо, тому, що Толкієн мав рацію: "Ваші стежки у вас під ногами -кожен побачить свою в належний час".
P.S. Поки це писала - маленький пелюсточок цвіту впав на рукав куртки. Буду гадати, що це добрий знак=)
Сві-фото!047
І наостанок трохи буркотіння)
По дорозі на вокзал ми встигли з новою знайомою заблудитися у метро (по-ідіотському, звісна річ) і якась добра жіночка вказала нам куди йти і навіть запитала звідки ми, які враження і, звісно, побажала нам щасливої дороги. А блукати містом від 5 ранку до 12 дня - не такий вже й кайф, скажу я вам, особливо, якшо в мегадурному інтерсіті ви змогли поспати якихось 30 хвилин. Цей швидкісний поїздо-автобус за 2 години у Вінниці, зате від Хмельницького до Тернополя їде 2 години, як звичайний потяг, а може ще й повільніше. Щастя, звісно, сидіти біля вікна і милуватися найкращою (точніше одною із) - передвечірньою порою, спирати голову на типу підвіконня, слухати доброї музики і читати глибокої поезії...
А ще в добі замало годин, щоб зустрітися з усіма і розповісти усе пройдене...Хоча, що там нарікати, зустрітися з сестрою Іркою:) таки вдалося. А ноги вже не ті не тільки в тебе. після цього каторгопоїзда в мене вони були як дві колодки)
svitla4ok: (happiness)
Він просто вийшов і заграв. І я стримувала себе, що не заплакати там, під прицілом фотокамер, відеокамер, телефонів. А ще я стримувала себе тому, що не можна плакати, треба бути сильною. Як от Богдан, який хриплим голосом сказав, що для нього велика честь грати для нас і попросив усіх підійти ближче, бо так йому затишніше і до того ж він не грав за своє життя так багато концертів, щоб стояти від нього на великій відстані. Можна писати про мурашки по шкірі, про щось неймовірне всередині та насправді мене просто переповнював трепет. Особливо, коли він грав так з надривом Ludovico Einaudi - Nuvole Bianche. Хай простить Ludovico, але це виконання мені подобається більше.
Ну і як з усім хорошим - година інколи - це так швидко...
1010476_654478591281674_1741357402_n
svitla4ok: (happiness)
З фільмами, як і з людьми - вони завжди знаходять тебе  в потрібний момент. Принаймні, хочеться так думати.
"Перед заходом" (2004) я дивилася пізно вночі, це була програма "Аргумент-кіно" на "1+1", засинаючи і прокидаючись, але тим  не менш чітко запам'ятала для себе, що колись треба буде знайти цей фільм і подивитися від початку й до кінця. З того часу минуло майже десять років і ось якось влітку, в пошуках чергового надихаючого фільму, я наштовхуюсь на знайому назву. Головним відкриттям стає те, що крім "Перед заходом" існує ще перша частина "Перед світанком" (1995), більше того, недарма це все мені згадалося, бо в цьому році з'явилася третя частина "Перед опівніччю"(2013). Це як завжди був вступ. А тепер про кожен з фільмів.
Відразу попереджаю, хоча це і художні фільми, але частка реальності тут набагато більша, ніж деінде в подібних романтичних історіях.
"Before sunrise" (1995)
Джессі і Селін випадково знайомляться в потязі. Вона - француженка, яка повертається додому, він - американець, який прямує у Відень, де відлітає у штати. Та розмова в потязі міняє їхні плани: вони сходять у Відні разом і блукають містом до світанку. Майже увесь сюжет в одному реченні. Що шукати і чекати в першому фільмі? Нічого, окрім філософсько-нічних розмов  про життя, мистецтво, чоловіків і жінок, почуття, сором"язливість, молодість, ніч, відвертість. Такі фільми існують для того, щоб показати: життя, без сценарних прекрас теж має право бути зафільмованим. Але настає світанок і доводиться прощатися...З цим днем, з Віднем, з коханням, яке буває раз на все життя....
kinopoisk.ru-Before-Sunrise-1206033
"Before sunset" (2004)
Події розгортаються через дев'ять років після першої зустрічі. Джессі написав книжку і презентує її в Парижі. Селін, завдяки його роману приходить на презентацію. Цього разу вони мають лише кілька годин до його літака. Ті двоє романтичних молодих людей тепер значно серйозніші і досвідченіші, але щось змушує їх знову і знову повертатися у розмові  до того єдиного дня, який їм пощастило провести разом. Вони діляться тим, як склалися їхні життя. Запитують в одне одного про те, що так хотілося дізнатися за ці всі роки. Словом сумні нотки фіналу першої частини перекочовують на сюжет другої, яка закінчується незрозуміло обнадійливо. Принаймні для романтиків.
kinopoisk.ru-Before-Sunset-169553--w--800
"Before midnight" (2013)
Остання, заключна частина, яка повертає в реальність, спускає нас з небес на землю. З хороших новин: наші герої разом, у них є дві донечки, живуть в Парижі, він далі пише книги, вона - рятує світ:) Спершу здається, що та романтичність розливу 94-го року давно зникла, звичайні будні звичайної сім'ї. Фільм, як і попередні дві частини всуціль складається з розмов. І тепер ці розмови про науково-технічний прогрес та місце людини в цьому автоматизованому світі. Та поряд з тим героям вже не ледь за двадцять, обличчя вже не такі свіжі, мрії не такі рожеві, а будні надзвичайно реалістичні. Ця частина дає відповідь на те, що відбувається після хеппі-енду в усіх романтичних голлівудьських історіях. Повчально, надзвичайно повчально. Але навіть фіналу б цієї історії не було б, якби хтось не йшов на компроміс. Любов-це вміння прощати.А поки ще 56 років на те, щоб краще пізнати одне одного.
kinopoisk.ru-Before-Midnight-2062089
П.С. Та найсумніше, що в реальності:
"Фильм посвящен памяти Эми, женщины, чей образ послужил основой для фильма «Перед рассветом» (1995). Режисер фильма провел ночь, гуляя и разговаривая с ней в Филадельфии, но, в конце концов, они потеряли контакт. В промежутке между фильмами «Перед закатом» (2004) и «Перед полуночью» (2013) он, наконец, узнал, что Эми умерла много лет назад в ДТП, поэтому он посвятил фильм ей.
kinopoisk.ru-Before-Midnight-2078757
svitla4ok: (happiness)
Довгоочікувана прем'єра української молодіжної жахалки нарешті розпочалася. "Тіні незабутих предків" довго йшли до українських кінотеатрів, але, як на мене, листопад таки кращий місяць для цього фільму. І хоча жахи зовсім не мій улюблений жанр, такого пропустити я не могла.
Важко критикувати тоді, коли не хочеться, тож  я  і не буду.
Попри те, що це фільм жахів, ще там можна страшенно насміятися. Ну от чесно, я давно так не сміялася, а якщо сміх продовжує життя, то ...ну, далі ви знаєте:)
За що цей фільм уже варто любити чи дивитися:
-за звук, який вражає;
-за український саундтрек;
- за прекрасні українські локації, "Сутінки" відпочивають, режисери кусають лікті і думають чому вони раніше не знали про українські Карпати))
- за молодих акторів, які виглядають нічим не гірше, ніж такі ж американські;
- за незаїжджені діалоги, за винятком декільком моментів, які виправдовує обраний жанр;
- за динаміку;
-за все, що я забула згадати, але ви помітили і вам сподобалося.
Ну, звісно, найбільше через українську мову, дещо незвичну (частіше б з'являлися наші фільми і все було б звично), але з молодіжним сленгом, що вже круто-круто!
Хотілося дивитися і хронометраж в 1.50 хв. зовсім не втомлював, а навпаки: хотілося ще і ще.
Передбачуваний сюжет зуміли присмачити непердбачуваними поворотами. Хтось скаже, що передбачуваними і буде правий, але ж було цікаво, хоч і всі знають чим такі фільми починаються і закінчуються.
І якщо М. зрозуміла відразу хто поганець, то я цього разу піддалася на всі "вудки" сценарію і просто з подивом очікувала, що буде далі.
Однозначно, це щось страшенно свіже, сучасне і таке, що потрібно молоді в українському кінематографі. Хотілося аплодувати. І ще приємно, що кінозал був майже вщерть заповнений, попри те,  що це був післяобідній показ.
Почула після сеансу розмову двох хлопців. Одному сподобалося, але забагато американщини, іншому категорично -ні, бо фільм про мольфарів, а про них тільки на початку. Щодо американського, погоджуюся, але що поробиш, що вони королі молодіжних страшилок, на кого ж  іще рівнятися? Якщо вже так критикувати, то ми самі вже настільки заамериканізувалися, що ніякий фільм гірше або краще нам не зробить)
Однозначно підіть, бо це фільм для кінотеатру. Фільм  в прямому сенсі "заряджає" такими емоціями, що хочеться вірити, вірити, що і в Україні можна творити щось якісне і на високому рівні.
Дякую Любомиру Левицькому за натхнення, за те, що наважився і це зробив тут. І ви наважтеся! Хоча б на перегляд без надмірної критики;)
tini_nezabutykh_predkiv2
tzp_1
svitla4ok: (happiness)
Скільки ж часу я збиралася подивитися "Місце під соснами" ( "The Place Beyond the Pines" (2013)! Як же ж я хотіла на цей фільм в кіно! Хоча він точно не для великого екрану, він для ночі і для вдумливих голів. Судячи з трейлеру, здається, що там багато динаміки і багато Райана Гослінга, але насправді там великий відрізок часу і багато повчальних моментів.
А фінальна сцена ще довго стоятиме перед очима, бо ніщо так не заворожує у кінці будь-якого фільму, як головний герой  і дорога (ну це суто суб'єктивне враження і я вже наполовину відкрила карти).
Чомусь під час перегляду неможливо було не порівнювати з "Відступниками", але зараз усвідомлюю, що це два кардинально різні фільми. Звісно, тема брехні в поліції піднімається в обох фільмах, але "Місце під соснами" більше філософський фільм, який дає надію. Я б навіть сказала ту надію, якої не було у "Відступниках".
Від розв'язки я очікувала дещо іншого, боялася найгіршого, подумки жаліла Джейсона (перший фільм, де я запам'ятала, як звали головного героя), але тут все було як у житті. Хоча хтозна чи всі життєві історії закінчуються так...
До всього варто лише додати, що зйомка просто неймовірна, особливо у частині з Гослінгом, коли він "вишиває" на мотоциклі, а ще прекрасно підібрані краєвиди та молоді актори на ролі синів, які виконали своє завдання на 100%.
Єва Мендес постійно заплакана, Бредлі Купер як Бредлі Купер, хоча тут його образ вийшов дещо розмитий і він, як на мене, грав не на повну силу.Навіть сцена у лісі з його боку чомусь була не переконлива.
А щодо висновків: дивитися і думати як завжди над одним: "Що було б якби? І як потрібно було вчинити?"
І так, цей фільм про гени і зовсім ніякий не бойовик, трилер чи щось подібне, драма в чистому вигляді. Та цей не дивно від режисера "Сумної Валентинки".
А саундтрек з фінальної сцени ще довго крутитиметься в моїй голові, як і краєвид американської осені десь далеко в глибинці...
f_155268
svitla4ok: (happiness)
Вирішила не відкладати і таки послухати новий альбом "Океан Ельзи" поки ще свіженький і щойно з печі;)
Поки що зацінила "Стіна" - то точно мій хіт на найближчий сезон).
"З нею" -спокійно-меланхолійна і патріотична.
"Бодегіта" - є драйв, але ще не зрозуміла. Щось не моє. Хоча кінець хороший.
"Моя маленька незалежність" - щось так до болю нагадує мелодія, не можу згадати що чи кого.
"Rendes-Vous" - крута, який же ж голос, особливо на початку! Точно слухатиметься мільйон разів!
"Все було ніби плани у кіно,
ми знали і не знали чим закінчиться воно.
Я не відвів очей,
ти хайку мені поглядом складала..." Ех, слухати-не переслухати!
"Стріляй" - більшість розкритикувала, а мені подобається)
"Обійми" - вона ніби поза альбомом) дивне розміщення після "Стріляй", як на мене. Не набридає, ось уже 3 місяці.
"Караван" - нагадує  перші альбоми чомусь. Зачіпає лише в кульмінаційному моменті, а так не особливо.
"Джульєтта" - яка мелодія, який ритм! Крута! Однозначно крута!
"На небі" - релакс, така вечірня і душевна! І Приспів, приспів, приспів!:)
"Пори року" - знову щось нагадує, знову згадується про весну та, зрештою, про всі інші пори року теж)
"Коли навколо ні душі"- те, під що хочеться засинати чи дивитися на зірки, слухаючи у навушниках.
599444_475549852515717_673946235_n"Океан Ельзи", дякую! Слухаєш - і розумієш, що життя прекрасне і все буде добре!
А зрештою послухайте самі!
svitla4ok: (happiness)
Як же ж я чекала цього концерту! Скільки разів деякі пісні слухалися по колу, скільки разів я уявляла як ті чи інші слова звучатимуть вживу.І воно таки було варте, щоб чекати.
Майже літній вечір, спекотно настільки, що не вистачає повітря, і дві години драйву для душі, без жодного зв'язку з зовнішнім світом, без жодного разу поглядання на годинник. і все одно було мало. "Мені було мало...", якщо перефразовувати одну із пісень. Тепер залишається лише знову і знову слухати по колу, вчити слова нових пісень і чекати наступного концерту;)
Ех! Правду кажуть, коли емоції б'ють за край, то важко підібрати слова, важко розказати наскільки було КРУТО!
Дякую за мегавечір і за всі ті пісні, які вживу ще кращі!
svitla4ok: (happiness)
Ніколи не думала, що  сумуватиму за жж, але це сталось. Ці 5 днів чи скільки там без нього я мільйон разів ловила себе на думці, що ось про це і це хотілося б написати. Що це таке було - не знаю. Але кілька секунд тому я була невимовно щаслива! Правду кажуть-як мало потрібно людині для щастя!
P.S. Якщо все буде добре і жж мене знов не покине, то зможу написати про всі фільми, які я за той час глянула. Ура!

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 06:45 pm
Powered by Dreamwidth Studios