"Мад"

Jun. 6th, 2014 01:17 pm
svitla4ok: (happiness)
"Мад" ( Mud, 2012) - ця історія не буде зрозуміла з самого початку. І певна річ вона потребує терпіння для перегляду. Найбільш реалістична, а тому справжня - непричесана, одноповерхова Америка. Новий МакКонахі, який тепер грає непростих "героїв". Цього разу здається, що декорації "Справжнього детектива" перекочували у цей фільм.
Історія людини без минулого і майбутнього, в якої є лише заплутане тепер, двоє хлопчаків-друзів, давній знайомий і дівчина-кохання.
І хоч жанр: драма, кримінал -  це все ж таки історія стосунків. Різних: простих, складних, зрозумілих і не дуже. Завершених і з відкритим фіналом. Для тих, хто цінує смак діалогів і розмірених кадрів.
kinopoisk.ru-Mud-2132071
svitla4ok: (happiness)
Перша думка - краща думка
give. share. lose
віддавай. ділись. втрачай
Деякі речі, коли ти полюбиш їх, стають твоїми назавжди,
а якщо ти спробуєш відпустити їх  - вони тільки зроблять коло
і знову повернуться до тебе. Вони стають частиною тебе або знищують.
Справжні історії завжди вдвічі привабливіші, а якщо це історії про життя письменників, то часто вони значно карколомніші, ніж найвдаліший пригодницький фільм. Американська література ХХ століття в більшості своїй залишається для мене білою плямою і все, що знаю я - це декілька імен та прізвищ, тому "Убий своїх коханих" (Kill your darlings, 2013) став фільмом на який я випадково натрапила і почала чекати з нетерпінням. Смачно приправлений сюжет і Дейн  Дехаан у головній ролі зробили своє. Більшість мабуть дивилася б заради дорослого "Гаррі Поттера", але це не до мене.
Фільм розповідає про сорокові роки ХХ століття. Місце дії - Колумбійський університет, де зустрічаються такі письменники (про них і йтиме мова): Аллен Гінзберг, Джек Керуак, Уїльям С. Берроуз. Сюжет розкручують навколо одного не надто приємного епізоду в їх біографіях, а також розповідають про зародження бітників. Поки писала про фільм, натрапила на цікаву статтю про цей напрям в літературі і в житті.
Тут багато псевдоінтелектуальних і дійсно інтелектуальних вечорів за читаннями/не читаннями поезії. Багато такого письменницького позакулісся, про що не було прийнято говорити вголос. Місцями занадто жорстоко і занадто разюче. Що вражає - це зйомка, кольори та напівтони кадрів, якщо не цікавить сюжет, то суто для естетичного задоволення варто дивитися. Фільм змушує таки десь відкопати книжку Керуака "В дорозі" і почати читати, а також ще б знайти антологію бітниківської поезії "День смерті пані День", щоб прочитати оцей чудовий вірш Аллена Гінзберга українською також:
SUPERMARKET IN CALIFORNIA
What thoughts I have of you tonight, Walt Whitman, for I walked
down the sidestreets under the trees with a headache self-conscious looking
at the full moon.
In my hungry fatigue, and shopping for images, I went into the neon
fruit supermarket, dreaming of your enumerations!
What peaches and what penumbras! Whole families shopping at
night! Aisles full of husbands! Wives in the avocados, babies in the tomatoes!
—and you, Garcia Lorca, what were you doing down by the watermelons?
I saw you, Walt Whitman, childless, lonely old grubber, poking
among the meats in the refrigerator and eyeing the grocery boys.
I heard you asking questions of each: Who killed the pork chops?
What price bananas? Are you my Angel?
I wandered in and out of the brilliant stacks of cans following you,
and followed in my imagination by the store detective.
We strode down the open corridors together in our solitary fancy
tasting artichokes, possessing every frozen delicacy, and never passing the
cashier.
Where are we going, Walt Whitman? The doors close in a hour.
Which way does your beard point tonight?
(I touch your book and dream of our odyssey in the supermarket and
feel absurd.)
Will we walk all night through solitary streets? The trees add shade
to shade, lights out in the houses, we'll both be lonely.
Will we stroll dreaming of the lost America of love past blue automo-
biles in driveways, home to our silent cottage?
Ah, dear father, graybeard, lonely old courage-teacher, what America
did you have when Charon quit poling his ferry and you got out on a
smoking bank and stood watching the boat disappear on the black waters of
Lethe?
kinopoisk.ru-Kill-Your-Darlings-2230098
svitla4ok: (happiness)
Я зовсім не збиралася дивитися цей фільм. А все через упереджене ставлення до Меттью Макконахі. Виявилося, що дарма...
Коли починаєш дивитися фільм після півночі, то єдиним критерієм якості стає бажання або небажання заснути. А тут з перших кадрів, здається, я не те, що не заснула, а навіть прокинулася. "Далласький клуб покупців" (Dallas Buyers Club, 2013), де динамічні кадр за кадром змінюють одне одного, так само, як 30 днів,  які дали на все про все головному герою. Звісно, найбільше "підкупає" те, що це реальна історія, а фільми зняті за ними вже на половину приречені на успіх. Всього три Оскари (можна було навіть більше) і кожен виправдовує себе. Фільм, знятий за 25 днів, з обмеженим бюджетом і відкладанням сценарію на роки нарешті, а може саме зараз? знайшов і для себе місце в потоці штампованих стрічок, хоча сам "штампованістю" не пахне.
Тема СНІДу в кіно показана-перепоказана, але завжди віриш жорстоким версіям, де знаєш, що все це було насправді.
А кіноакадемія ще б спробувала не дати Оскарів головним акторам, бо ж худнути для зйомок, а потім набирати вагу - це точно не запорука хорошого здоров'я.
Що ж до висновків, то це фільм про сміливість жити всупереч прогнозам лікарів, всупереч самому життю. І хоч ти від початку знаєш про сумний кінець, завдяки сценаристам фінал здається оптимістичним. Просто і без слів...

-Ты когда-нибудь хотела жить нормальной жизнью?
- Нормальной жизнью? А что это такое? Такого не существует...

kinopoisk.ru-Dallas-Buyers-Club-2237673
svitla4ok: (happiness)
Про "П'яту владу" (2013) говорили багато, як свого часу і про сайт Wikileaks. Неможливо оцінювати такий фільм, бо де правда, а де вигадка розповісти може тільки сам Ассандж. Та й то навряд чи... Зазвичай, найбільші "таємниці" залишаються з їх творцями.
Це фільм не для кінотеатру і не для масового глядача, як би кіношники не намагалися прикрасити цю історію всілякими художніми штучками типу уявного офісу сайту і так далі. Цікаво буде тільки тим, хто в темі.
Тепер тільки ще сильніше хочеться прочитати "Неавторизовану біографію".
А  мораль цієї історії така - ідея не потребує грошей, ідея потребує непереборного бажання її втілити. І щоб там не було, це таки дуже мотивуючий фільм.
Цитати:
"Або ти живеш на колінах, або з піднятою головою.
Немає журналістів? Візьміть статтю з інтернету, "розчешіть" її і можна друкувати. От така журналістика 21 століття.
Покладатися на інших у цьому світі не варто.
- Кожен дурень може закинути інформацію на сайт, а ті, хто вміють мислити - купують газети.
- Газети ще хтось купує?
Справжня відданість своїй справі - це важко. Відданість вимагає жертв.
У всіх свої секрети, свої рани, ситуації, які формують характер".

The-Fifth-Estate
svitla4ok: (happiness)
"Джиа" (1998) - з тих фільмів, які дивляться лише раз, тому що вдруге буде занадто важко...А ще враховуючи те, що цього разу це не фільм, а історія чийогось життя, то й поготів...
Задум такий, що стрічка нагадує чи то реаліті-шоу чи то програму-спогад на телебаченні, де про відсутню дійову особу розказують близькі, родичі, друзі, колеги, роботодавці і так далі. А так, як мова йде про фотомодель, то частини стрічки вдало розбавлені чорно-білими фото. І знаєте, дивлячись ось такі стрічки, розумієш, що якісне кіно немає віку, поза всяким сумнівом...
Звісно, що це дуже сумний фільм, про самотність людини, яка не мала з ким розділити непотрібну їй славу. Чи мала?
Риторичних запитань, як завжди, більше, ніж відповідей. Але дякувати треба сценаристам, що сльози не котяться хоча б у фінальній сцені. З тих фільмів, які точно не варто дивитися у вівторок ввечері, але точно треба глянути хоча б раз за життя!
Цитати:
"Чем лучше вы отвечаете требованиям настоящего, тем скорее вы станете прошлым.
Работай - жить будешь потом.
Когда все в порядке- это неправильно.
Если ты раслабишся - тебя начнут использовать, поэтому надо стоять в стороне от того, что происходит.
Не надо становиться извесным, потому что это ничего не дает.
Отдохнем - когда сдохнем.
Можно справиться с любыми проблемами.
Я думаю всему есть причина. И я думаю у Бога есть план для каждого из нас."

П.С. А Джолі - шикарна хоч і не фанатка я! Зіграти ТАК у 23!
Gia
svitla4ok: (happiness)
Інді-фільми, як і інді-музика, вміють брати за душу. Причому без жодних спецефектів і навіть ґрунтовного сценарію. Все, що потрібно - це Грета Гервінг у головній ролі, яка, здається, вже давно стала королевою цього жанру, і худорлявий хлопчик з манерами ХVIII століття.
Невідфотошоплена Америка, буденне життя пересічного маленького міста, дощ, сірість, одноманітність - все, як у всіх і всюди. Дивлячись такі стрічки,врешті розумієш, що в кінематографі існує дві Америки - справжня і причесана, підфарбована, загорнута у яскраву обгортку.
Про що цей фільм важко судити. Тут варто ловити потаємні сенси в поглядах, рухах, позах... Головну героїню зраджує коханий чоловік. Вона, у відчаї, втікає з дому. Ці кілька днів з нею поряд буде випадковий хлопчина, якому, можливо, ще менше таланило в житті.
Тут багато чуттєвих моментів та ніжності, якої так бракує пересічним мелодрамам. Справжні почуття, зображені без еротичних сцен і натяків. Така дитяча наївність з дорослими рішеннями. Бо ж врешті, інді-стрічки ніколи не закінчуються хеппі-ендом. Або закінчуються?
Dish-and-the-Spoon-2011
П.С.а ще у інді-фільмі звучить чудова інді-музика, яку виконує головний герой.
svitla4ok: (happiness)
Путешествовать полезно -
это заставляет воображение работать.
Все остальное -разочарование и утомление.
Наше путешествие от начала
и до конца плод нашего воображения -в этом его сила.
Оно ведет от жизни к смерти.
Люди, животные, города и вещи - все выдуманое.
Луи Фердинанд Селин "Путешествие на край ночи"

Що для нас мистецтво?
Чи це музика з вчорашньої вечірки, чи це шум авто з нічних вулиць, чи це потоки фарби  на полотні, чи це чиїсь сльози і страждання....?Невідомо.
"Велика краса" (La grande belezza, 2013) - фільм про те, як часто ми помиляємося в цінності нецінних речей і навпаки. Інтелектуальне життя у стрічці - це одна суцільна вечірка. Тільки хтось шаленіє від надміру розкоші, а хтось ловить насолоду в дрібницях.
Насичені кадри, тонкі межі між темами. Розмірено спокійні кадри. Соковиті контрасти кольорів. Рим ранковий, вечірній, прекрасний.
Як не впустити момент, коли ми самі перетворюємося на недолугий артефакт чиїхось майбутніх спогадів?
Де грань між вчора, сьогодні, завтра?
Як розуміти молодість у просторі?
Багато інтелектуальних бесід  про все те ж. Фільм-прогноз,фільм-попередження,що навіть ще через півстоліття нічого не зміниться. Нам поталанило або ні - жити поряд з великими здобутками наших попередників. Щодня ділити світ на музей та реальність нанотехнологій,так і не розуміючи до якої частини ми належним. Це все більш, ніж прямолінійно та промовисто зображено у фільмі.
Зрозуміти усі закодовані шифри сценарію відразу не вдається.Такі фільми залишають післясмак вагань, роздумів та розчарувань. Це саме той випадок, коли естетичну функцію відіграє картинка, а сценарій задає потрібне смислове навантаження. Та навіть якщо сприймати лише поверхню - можна поблукати віртуальними галереями псевдомузею сучасного життя.
Проте багато деталей у стрічці залишаються за межами сприйняття.
П.С. Дивитися, якщо для вас кіно ніколи не було просто фоном для.
2013--la_grande_bellezza
Цитати:

-Что ты там увидел?
-...Они познакомились в университете десять дней назад и с того момента целуются без передишки.
"Похороны по большей части светское мероприятие.
Вы должны всегда помнить, что на похоронах вы как на сцене.
Было мило не заниматься любовью - было прекрасно любить.
Да я уже й забыл, что значит любить кого-то.
Что вы имеете против ностальгии?Это единственное развличение для тех, у кого нет ясного будущего.
Это моя жизнь и она - ничто.
Никто ни на что не годен.
Я не могу больше тратить время, делая то, что я не хочу делать.
Мне нравится все и никто.
Когда вы будете вставать, я буду только ложиться спать.
-Почему вы больше не написали ни одной книги?
-Я искал великую красоту, но я ее не нашел.
Все всегда заканчивается так - смертью. Но сначала была жизнь, скрытая за бла-бла-бла....
Все решалось под болтовню и шум. Тишина и чувства, переживания и страх. Редкие и беспорядочные вспышки красоты. И все это погребено под покровом смущения от существования в этом мире бла-бла-бла...
А дальше то, что будет дальше. Меня не заботит,что будет дальше....
svitla4ok: (happiness)
"In search of midnight kiss" (2007) - фільм  ні про що і про все водночас. Це той випадок, коли декорації неважливі, бо на першому місці розмови. Розмови, які, зазвичай, бувають між людьми у перший день знайомства. Із трохи дивними, як для цього світу, людьми.
Сюжет простий - самотній хлопець шукає собі подружку на новорічну ніч, точніше друг реєструє його на сайті знайомств. А далі б все мало бути очевидно та зрозуміло, але перша зустріч в реалі залишиться першою, бо двоє трохи диваків знайдуть одне одного...
Хороший фільм для вдумливого зимового вечора. В кого були подібні ситуації в житті - подивиться і усміхнеться. Фільм про те, як часом багато важить день та ніч, прожиті з нібито випадковими людьми. Фінали таких стрічок ніколи не кажуть, що буде  з нами (з ними) завтра, але точно дають відповідь - сонце в будь-якому разі з'явиться в нашому вікні. Байдуже, що в цьому випадку чорно-біле.
П.С. особливо сподобалася колекція фото загублених черевиків. Це треба бачити!
In-Search-Of-A-Midnight-Kiss-by-_B3btpI3710Ix_full
svitla4ok: (happiness)
Здається Девід Кроненберг вирішив реабілітуватися цим фільмом в моїх очах. Бо після засинання під час перегляду "Cosmopolis" (2012)та в продовження тематики "Videodrome" (1982), який хоч і не викликав бажання спати, зате багато разів дав нагадати про себе блювотному рефлексу. Тож коли я дізналася, що режисер фільму "Dangerous method" (2011) теж він, то спершу навіть сплутала його прізвище з іншим іменитим режисером С.Содербергом. Чомусь мені видавалось логічним, щоб такий фільм зняв саме Содерберг, особливо після нашумілого "Побічного ефекту", але кінопошук розставив всі точки над "і" і мені стало вдвічі цікавіше дивитися на "нормальний" фільм такого "нестандартного" режисера.
Що ж, це один із кращих біографічних фільмів, які мені доводилося дивитися. Взагалі, фільми про життя відомих людей дуже часто мене розчаровують так як сталося ж "Життя в рожевому кольорі", хоча Маріон і неймовірно зіграла. Можливо, вся справа в тому, що, зазвичай, у біографічних стрічках намагаються втиснути все життя описаної персони, що дуже важко, навіть за умови понад двохгодинного хронометражу.
Тому, мабуть, Кроненбергу вдалося прикувати мою увагу до екрану, хоча я і не знаю насправді передумов зустрічі Юнга та Фрейда (Фройда?) в реальному житті. Краще оцінять ті, хто ґрунтовно і систематично про це читав.
Тим не менш, фільм, який триває навіть не повних дві години виглядає динамічно, звісно, щоб пояснити багато моментів довелося б розтягнути цей фільм на три години, але...
Дивує те, що фільм не набув широкого розголосу і, звісно, не був високо оцінений критиками. Зрозуміло, що важко описати одними лише діалогами погляди Юнга та Фрейда на психоаналіз, але спроба показати їх "земними" людьми з власними страхами, сумнівами та проблемами вже заслуговує на життя. Таке собі міні-інтелектуальне кіно.
Стосовно акторів, то Вігго Мортінсен та Майкл Фассбендер, як на  мене, впоралися чудово. Навіть дивно було читати, що ці ролі могли дістатись іншим акторам. З Кірою Найтлі досі не можу визначитися: подобається вона мені чи ні. Єдине що можу сказати, без неї цей фільм би точно "програвав", хоча після численних переглядів її робіт вже  з впевненістю можна сказати, що у неї є свій стиль гри, який вона повторює знову і знову.
З того, що потішило, це діалоги між Фрейдом та Юнгом, особливо про те, що "навіть через 100 років наші теорії будуть критикувати і піддавати сумніву":)
Дивитись!
Опасный-метод_A-Dangerous-Method
svitla4ok: (happiness)
Є такі фільми, які чомусь залишаються непримітними, про них мало хто знає,їх мало хто позитивно оцінює і вони залишаються десь осторонь масового кінематографу. Не знаю як там оцінили американці, але, як на мене, фільм
"Twelve" (2010) заслуговує на увагу, бо вкотре переконуюсь, що фільми на основі книг, це вже щось більше, ніж просто фільм. А цього разу це новела з життя хлопця-філософа, знову 17-річного, знову самотнього в натовпі. Що головне, у фільмі все гармонійно: кадри, музика, закадровий голос автора, зйомка: уповільнена, швидка, несподівана. Головне, дивитися в українському перегляді, бо голос диктора просто неймовірний.
Це  не просте кіно і якщо дивитися лише на поверхню, то крім розпусної молоді, наркотиків, розкоші і дурних розмов не помічаєш іншого - головного: самотності кожного із героїв, прагнення перевершити самого себе, піднятися над буденністю розкоші, яка теж, як ви здогадуєтеся, набридає. Бо коли в житті настають моменти сну на матраці посеред кімнати, то починаєш цінувати як найдорожчий скарб, ті банальні спогади з дитинства, які назавжди закарбувалися в твоїй пам'яті.
Можливо, не всі задуми були промальовані, але відповіді на багато що можна знайти із фраз:
"Іноді краще не бачити те,що лишилося в минулому".
"Уся справа в твоєму бажанні. Чого ти хочеш?
Якщо ти не хочеш нічого, у тебе нічого немає.Ти пливеш за течією".
"Йому залишили купу повідомлень, але жодного від того, кого він хотів бачити".
"Світ обертається під твоїми ногами і ти або знайдеш Бога, або пройдеш повз". та інші, і тут в них не треба вслухатись, бо вони і так промовисті.
А фінал, таки обнадійливий, можливо, тому, що смутку було забагато, а, можливо, тому, що це все з життя.
Тим не менш: "В житті ми завжди повинні прагнути кращого". Титри...А кожен зробить висновок сам.
y3yQcHymDPM
svitla4ok: (happiness)
Скільки ж часу я збиралася подивитися "Місце під соснами" ( "The Place Beyond the Pines" (2013)! Як же ж я хотіла на цей фільм в кіно! Хоча він точно не для великого екрану, він для ночі і для вдумливих голів. Судячи з трейлеру, здається, що там багато динаміки і багато Райана Гослінга, але насправді там великий відрізок часу і багато повчальних моментів.
А фінальна сцена ще довго стоятиме перед очима, бо ніщо так не заворожує у кінці будь-якого фільму, як головний герой  і дорога (ну це суто суб'єктивне враження і я вже наполовину відкрила карти).
Чомусь під час перегляду неможливо було не порівнювати з "Відступниками", але зараз усвідомлюю, що це два кардинально різні фільми. Звісно, тема брехні в поліції піднімається в обох фільмах, але "Місце під соснами" більше філософський фільм, який дає надію. Я б навіть сказала ту надію, якої не було у "Відступниках".
Від розв'язки я очікувала дещо іншого, боялася найгіршого, подумки жаліла Джейсона (перший фільм, де я запам'ятала, як звали головного героя), але тут все було як у житті. Хоча хтозна чи всі життєві історії закінчуються так...
До всього варто лише додати, що зйомка просто неймовірна, особливо у частині з Гослінгом, коли він "вишиває" на мотоциклі, а ще прекрасно підібрані краєвиди та молоді актори на ролі синів, які виконали своє завдання на 100%.
Єва Мендес постійно заплакана, Бредлі Купер як Бредлі Купер, хоча тут його образ вийшов дещо розмитий і він, як на мене, грав не на повну силу.Навіть сцена у лісі з його боку чомусь була не переконлива.
А щодо висновків: дивитися і думати як завжди над одним: "Що було б якби? І як потрібно було вчинити?"
І так, цей фільм про гени і зовсім ніякий не бойовик, трилер чи щось подібне, драма в чистому вигляді. Та цей не дивно від режисера "Сумної Валентинки".
А саундтрек з фінальної сцени ще довго крутитиметься в моїй голові, як і краєвид американської осені десь далеко в глибинці...
f_155268
svitla4ok: (happiness)
Є ось такі фільми, як "Краща пропозиція"  ("Best offer"), (2012) непримітні на перший погляд, як Джеффрі Раш у головній ролі, зажди стриманий і водночас відвертий у своїх емоціях. Згадався чомусь він до порівняння у фільмі "Сandy". Завжди такий переконливий чи то в ролі наркомана чи в то ролі ліцитатора аукціону. Сюжет хоча б "пахне свіжістю", принаймні відносно. Бо використано уже типовий прийом, коли всі "карти" несподівано розкриваються у фінальній сцені. А на початку можна навіть подумати, що це трилер, потім, що фільм жахів, місцями, що це любовна історія, яка має закінчитися прекрасно. Ну,  і звісно, відкритий фінал, обнадійливий як для героя Джеффрі Раша, так і для глядача.
Увесь фільм розмірено-одноманітний, бо переломний момент лише у кінці, тож хронометраж у дві години занадто вже обтяжливий для безперервного перегляду. Я постійно відволікалася, а отже мене не привабили аж на 100% картинкою та сюжетом. Чогось забракло. Емоційнішого образу молодої дівчини чи окремої сюжетної лінії про її стосунки з героєм Джима Стьорджеса, що ніби розуміється за замовчуванням, хоча сам герой Джима Стьорджеса виглядає переконливо прекрасним і таким "доброзичливим".
Фільм-міркування про те, що нікому не можна довіряти і що кохання "зносить дах" навіть у похилому віці, а отже треба постійно бути на варті, і ще не варто прив"язуватися до картин, так само як і до людей. Що поробиш ніхто з нас від цього не застрахований. Бо це ж тільки в кінематографі можна наново переписати сценарій чи хоча б фінальну сцену.
Дивитись,бо:
"У будь-якій підробці завжди приховане щось оригінальне."
"Можна підробити бозна-що: щастя, біль, радість, хворобу, ненависть і любов..."
"- Ви одружені?
-Так. Майже 30 років.
- То як це?
- Як на аукціоні. Ніколи не знаєш чи твоя пропозиція найкраща."
lamiglioreofferta_3
svitla4ok: (happiness)
"Departed" (2006)Тримати у напрузі глядача 2 години і 30 хвилин, зробити кілька несподіваних поворотів протягом сюжету і навіть зуміти після кількох спроб нібито завершити історію - забацати несподіваний фінал. Навіть не знаю чи варто дивитися дівчатам подібні фільми (моя мама цього б точно не схвалила), бо кількість крові, пострілів і неврівноважених осіб у цьому фільмі перевершує всі маленькі та солодкі діалоги героя Капріо з жінкою-психологом. Скорсезе явно щось знає. І Ді Капріо незмінно допомагає йому втілювати ці задуми в життя. "Банди Нью-Йорка" я теж дивилася через нього. Ці два фільми - це не мої жанри, але у обох випадках я не пошкодувала. Що не кажіть, а Ді Капріо заслужив на свого оскара, як його герой у "відступниках" заслужив на посмертну медаль за сміливість.
Зараз рідко трапляються фільми протягом яких у мене не виникала б думка, що пора лягати спати) З цим фільмом все навпаки: на годиннику 2:38 і я щойно під враженням все це пишу.
Сюжет переповідати марудна справа. Дивитися не обов'язково, але нову-стару тему для розмірковувань ви точно отримаєте. А загалом неперевершено, Скорсезе змусив мене слідкувати за кожним рухом героїв і аналізувати кожну фразу.
І ще після передозу мелодрамами мені так бракувало оптимістичного кінця. Дякувати, що головного покидька було покарано.
P.S. А наостанок фраза з фільму: " Успіх сам собою не приходить, його треба добиватися!"
leo-di-caprio-belstaff-leather-jacket-in-departed
svitla4ok: (happiness)
"De rouille et d'os" ("Іржа та кістка", 2012) - сильно, правдиво, занадто прямолінійно, місцями жорстоко, місцями трагічно. Фільм про те, як жити далі і не "заржавіти" душею. Можливо, подібних фільмів уже і багато, але цей як хроніка чужого життя, де окрім злетів показали ще й падіння. Маріон Котіяр як завжди переконала мене, що їй під силу й не таке. Сильно. Повірила кожному слову і кожній сльозі. Мотивуючий фільм, минув на одному затамованому подиху: а що ж буде далі?
Хвалити чи критикувати цей фільм неможливо, просто добре, що він є і нагадує, що треба цінувати кожну мить і за все дякувати Богу.
38
svitla4ok: (happiness)
"Two lovers" (2008) - фільм, який залишив осад розчарування. В пошуках чогось екстраординарного, ми проходимо повз банальне і нав'язане кимось, але гіркота полягає в тому, що коли нас залишають ті, кого хочемо ми, ми йдемо до тих, хто хоче нас. Це сумно. Чи може в цьому й полягає суть життєвого вибору? Але у випадку головного героя це, мабуть, краще, ніж суїцид.
Занадто багато моментів вирішують кому в кінці-кінців буде призначена обручка, а вікно навпроти - це не найкращі ліки від депресії. Яка ж мораль? Більше цінувати тих, хто не вв'язується  у ваше життя, але натомість дарує неоціненну підтримку, бо інколи навіть подаровані рукавиці можуть зіграти більш вирішальну роль, ніж знайомство на сходовій клітці. Фільм варто дивитися, якщо хвилюють проблеми вибору між чорним і білим, між спокоєм та бунтом, між життям за планом та невідомістю. Проте полегшення не буде, буде осад і фінальні титри...
two-lovers-poster.82110335-std
svitla4ok: (happiness)
Насправді багато хто, так само як і я недооцінюють фільм "Дерево життя", а варто ж всього на всього перетерпіти перших сорок хвилин:), щоб нарешті почати розуміти, що вся ця історія - про надмірне і згубне батьківське виховання, перекладання на дітей власних не втілених сподівань, акцент на тих дитячих недоліках, яких важко позбутися в собі самому.
А перша половина фільму - це розмірковування про всесвіт, Бога, власне "я", смерть і те, що буде потім і своє місце в цьому всьому, у цій безконечній галактиці. Відголоски цих думок простежуються протягом фільму: то в проповідях священика, то в роздумах маленького хлопчика, то у вчинках матері чи  постійних настановах батька.
Насправді це фільм про одвічні питання, які турбують кожну людину. "Чому я маю бути хорошим, якщо ти не такий?"-одне з питань маленького хлопчика до Бога, коли помирає його друг і той не може змиритися з втратою.
Не знаю навіщо мені були потрібні ці 2 години 18 хвилин філософських роздумів. Адже відповідей не буде, так само, як і розмов. Тут кожна фраза (а їх буде дуууже мало) -завершена розповідь про щось. Цей фільм важко радити і важко оцінювати. Це щось на межі документальної програми про зародження світу, уривки чиїхось спогадів з дитинства і маленькі вкраплення сучасного життя у великому місті.
Єдиною винагородою для мене були ось ці фрази (хоча це вже давно відомі істини, про які ми постійно забуваємо):
"you make yourself what you are".
"you have control of  your own destiny".
"Єдиний рецепт щастя - це кохання. Без кохання - твоє життя просто минатиме..."
"Робіть добро іншим. Дивуйтесь.Сподівайтесь."
1326227133_160182
svitla4ok: (happiness)
Є такі фільми, після яких нічого не хочеться писати. Вони просто надовго засідають у твої думки і з цим нічого вже не поробиш. Зазвичай, такі фільми сумні, часом навіть дуже...Проте, якщо не все зрозуміло і відповідь приходить не відразу - значить у сюжеті таки була якась незвідана мені глибина.
Вчора таким фільмом для мене став  "Venuto al mondo" ("Народжений двічі", 2012). Фільм знятий за однойменною книгою Маргарет Маццантіні. Й це один з тих випадків, коли після фільму захотілася все одно прочитати книгу. Мабуть я не маю права судити чи все було так, бо книги не читала. Проте скажу одне: з першої і до останньої хвилини я не могла відірвати погляду від екрану, я ловила кожен кадр, кожен момент, кожну фразу...Музика, освітлення, монтаж - все було так, як має бути в хорошому фільмі, на мою скромну думку.
я давно не дивилася чогось такого, що пробирає до глибини душі. Що поробиш - люблю драми. Так от, цей фільм йде повні дві години, але роздуми...Роздуми залишаються й наступного дня завжди турбують питання: "Хто ж з героїв зробив щось не так?", "Де ж той поворотний момент, що змінив їх долі і чи можна було його уникнути?", " Чи таким був фінал, на який я чекала протягом фільму?" та багато ін.
P.S.Європейські фільми завжди більш емоційні і більш життєві. Чи, можливо, просто ближчі.
А ще сподобалася фраза: "Кращі любовні історії завжди найдивніші".
iphone360_463065
svitla4ok: (happiness)
То бігом шукайте фільми: "Limitless" (2011) і "Words" (2012). Звичайно, ті способи подолання творчої кризи, які пропонують в обох фільмах, ви навряд чи схочете повторити в реальному житті, але думати точно буде про що.
Кумедно, але у Бредлі Купера кльово виходить грати в обох цих фільмах письменників-невдах.
Об"єднуюча тема цих двох фільмів - це вибір. І якщо у фільмі "Words" йдеться про те, як з цим вибором жити і до яких сумнівів протягом всього життя він приводить, то у "Limitless" про сумніви не йдеться, бо це історія людини, яка за допомогою підозрілої таблетки досягає незвіданих вершин у соціальній драбині протягом дуже короткого періоду. Фінал фільму теж двозначний: герою вдається уникнути смерті та інших перешкод, які, здавалося, були невідворотними, але "зав"язувати" з сумнівним життям він не збирається. А що б зробили ви, якби могли використовувати свій мозок не на 20%, а на всі 100%? Не знаєте? У вас є час подумати над цим протягом 105 хвилин.
Фільм "Limitless" напрочуд динамічний: від зміни картинок на екрані до потужного саундтреку, який не залишить байдужим, мабуть, найвибагливішого меломана. Все так по-голлівудськи, але разом з тим зі смаком. Все починається з "гіпнотичних титр", а закінчується миттєвим кадром, після якого ви не встигаєте оговтатись і зрозуміти, що це вже кінець. Хаотична зйомка, "ніби глядач перебуває в мозку головного героя" - викликає напруження, яке не зникає протягом всієї стрічки. Звичайно, деякі моменти, як на мене, були занадто жорстокі, що я навіть не могла себе втішити тим, що це всього лиш червона фарба. Хтозна, режисерам видніше. Проте навіть якщо й переглядатиму знову, то за винятком деяких моментів.
 У порівнянні з "Limitless", фільм "Words" значно спокійніший, не такий динамічний і містить в собі цілих три історії, які переплітаються одна з одною. Якщо ви любите розплутувати подібні кінематографічні клубки, тоді вам сюди. Тут все крутиться навколо нелегкої долі письменника і тієї ціни, яку він платить за натхнення і можливість творити. Фінал знову залишається відкритим, глядач сам повинен вирішити, що у фільмі було літературною вигадкою, а що реальністю.Дивилася двічі, але досі однозначної відповіді дати не можу. Фільм-роздум, фільм-метафора.
P.S. А ось улюблений кадр з фільму "Limitless", коли до головного героя приходить "натхнення" і слова "падають з неба";)limitless-powerful-and-charismatic

і чудова афіша  фільму "Words"
The-Words-Australian-movie-poster
svitla4ok: (happiness)
Розповім про австралійський фільм " Candy" (2006). У головних ролях: Хіт Леджер та Еббі Корніш.
Важке кіно....Він -колись поет. Вона - колись художниця. Зараз усе, що для них важливо - це ще одна доза. Те щастя, яке було напочатку давно перетворилося у розмиті контури минулих спогадів...
Він настільки її любить, що не помічає як руйнує її життя.
Вона згодна заради нього на все....
Дуже схоже на "Реквієм за мрією", але тут багатозначний кінець. І мабуть через фінальну сцену і захотілося написати цей відгук.

П.С. Рекомендую цей фільм лише в тому випадку, якщо ви бачили "Реквієм за мрією" і хочете "пережити" подібні емоції.
П. П.С. Здається, замість лекцій про шкоду наркотиків краще показувати такі фільми. Ефектніше.1224182202_candy_poster_01

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 01:17 am
Powered by Dreamwidth Studios