svitla4ok: (happiness)
Київ о п'ятій ранку такий чаруючо-спокійний. А квітень вселяє надію. В принципі він завжди її вселяє, але цьогоріч по-особливому...
Якихось півгодини і я вже там, де не була тоді, коли треба...Реальність, яка видається сном, примарою. Сцена, яку стільки разів бачено з монітору, вживу видається надто малою. Натомість ялинка потворно-великою і страшною.
У таку ранню пору на майдані купки "туристів" і поодиноких киян, які поспішають на роботу.
Люди фотографуються на фоні барикад та спалених автомобілів, та й просто фотографують усе навколо. В тому числі і я. Жахливі телефонофото як спосіб нагадування собі та іншим.
В Маріїнському парку якось лячно - далеко зайти не ризикнула. Відчуття тривоги чомусь постійно ходило десь поряд. Хотілося конче з кимось поговорити, натомість дзвонити так рано могла лише татові..
В такі моменти особливо гостро відчуваєш свою нікчемність, а слова "Душу й тіло ми положим за нашу свободу" стають зовсім не випадковими.
"Христос Воскрес! Воскресає Україна!" - найоптимістичніше в цьому квітні,а дзвони Михайлівського собору - щось незвіданно далеке...
На годиннику восьма ранку, Київ ще не надто шумний, вітер ще не надто теплий. Думки роз'їдають з середини, та тепле відчуття віри незримо присутнє.
Чому я саме зараз тут, а не тоді? Не питаю і  сама не знаю відповіді. Можливо, тому, що Толкієн мав рацію: "Ваші стежки у вас під ногами -кожен побачить свою в належний час".
P.S. Поки це писала - маленький пелюсточок цвіту впав на рукав куртки. Буду гадати, що це добрий знак=)
Сві-фото!047
І наостанок трохи буркотіння)
По дорозі на вокзал ми встигли з новою знайомою заблудитися у метро (по-ідіотському, звісна річ) і якась добра жіночка вказала нам куди йти і навіть запитала звідки ми, які враження і, звісно, побажала нам щасливої дороги. А блукати містом від 5 ранку до 12 дня - не такий вже й кайф, скажу я вам, особливо, якшо в мегадурному інтерсіті ви змогли поспати якихось 30 хвилин. Цей швидкісний поїздо-автобус за 2 години у Вінниці, зате від Хмельницького до Тернополя їде 2 години, як звичайний потяг, а може ще й повільніше. Щастя, звісно, сидіти біля вікна і милуватися найкращою (точніше одною із) - передвечірньою порою, спирати голову на типу підвіконня, слухати доброї музики і читати глибокої поезії...
А ще в добі замало годин, щоб зустрітися з усіма і розповісти усе пройдене...Хоча, що там нарікати, зустрітися з сестрою Іркою:) таки вдалося. А ноги вже не ті не тільки в тебе. після цього каторгопоїзда в мене вони були як дві колодки)

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 01:28 am
Powered by Dreamwidth Studios