svitla4ok: (happiness)
Скільки разів в своєму житті ми повертаємося туди, в дні нашого дитинства та юності, шукаємо поворотні моменти, шкодуємо про те, що зробили, та частіше за все, мабуть про те- на що не наважились. І якщо я правильно зрозуміла ввесь підтекст, то саме про це "К югу от границы, на запад от солнца" Х.Муракамі.
Моє знайомство з Муракамі офіційно відбулося кілька тижнів тому, коли я почала читати "К югу...", а до цього це прізвище постійно було на слуху, воно прокручувалося у голові з пісень "Бумбоксу", нагадувало про себе з рецензій на книги у дорогих глянцевих журналах, врешті, постійно потрапляло мені на очі в книгарнях. Мабуть книги, як і люди, знаходять тебе в потрібний момент. я не обирала з чого починати знайомитися з творчістю Муракамі, це все теж було заздалегідь обумовлено у ланцюжку невипадкових подій: спершу натрапила на цитати з цієї книги, а потім виявилося, що [livejournal.com profile] svitlja4ok саме зараз (то було навесні) читає цю книгу, а ще одна знайома сказала, що мені він однозначно має сподобатися, судячи з моїх мистецьких смаків. Все натякало на те, що і мені пора нарешті дізнатися хто ж такий цей Муракамі. Та врешті перейти на новий рівень знайомства-поза межами обкладинок книг.
Що ж до самого роману, то він такий же примарний, як і головна героїня у ньому. Де межа реальності, спогаду та ілюзії? Нам ніколи цього не дізнатися.Скільки образів з минулого поруч з тобою, коли грає давно забута мелодія минулих років твого життя? У чому рецепт щастя і чого прагне людина, навіть якщо у неї все є? Муракамі не дає відповідей, вочевидь - це не його стиль. Але все можна зрозуміти, якщо уважніше вслухатися в кожне слово. Фінал він залишає відкритим: і кожен побачить там щось своє:  хтось смерть, якщо песиміст, а хтось - продовження тихого і спокійного життя, якщо оптиміст. Одним словом- варто читати:)
south-of-the-border-west-of-the-sun

І баааааааааагато цитат;) )
svitla4ok: (happiness)
Дочитала сьогодні останню (останню в сенсі не останню, а найсвіжішу і українською:) книжку Я. Л. Вишневського  "На face з сином". Читала я дооооовго. Перші двісті сторінок з 296 чи скільки там ковтнулися одним махом. А потім щось діло не просувалося: то книжки не було зі мною, то я читала приблизно по сторінці вдень. А все тому, що кількість прізвищ, дат та історичних фактів на одній сторінці перевищувала навіть стандартну інформацію у вікіпедії) Коли я зависала і втрачала нитку розмови Вишневського зі своєю мамою, а саме про це книжка, то навіть почала думати, що ця книжка не найкраще з того, що він написав. Але тепер, дочитавши, я думаю, що це не так. Мушу визнати, що інформації в романі на неповних 300 сторінок більше, ніж достатньо. Тут купа роздумів про релігію, церкву, священиків, хімію, соціальні мережі, минуле і майбутнє з детальними відступами у біографії тих чи інших відомих людей - це все те, що характеризує стиль Вишневського, але у цій книжці в більш концентрованому вигляді, ніж завжди. І коли я було хотіла поставити крапку на своїй любові до цього польського письменника, він написав таке закінчення, що мені хотілося тільки казати "Дякую, що ви є!", а якби була можливість, то б і просто його обняти;)
Звісно, Вишневський собі дозволяє підняти багато дискусій, писати компрометуючі речі, часом суперечити самому собі, переповідати історичні факти під новим кутом, зображувати пекло, рай і чистилище, висміювати facebook, twitter, vkontakte, політиків і владу в цілому світі. На своїй зустрічі він наголошував, що це впершу чергу сюрреалістичний роман і його не треба сприймати серйозно. Хоча, коли видавці радилися з юристами щодо видання цього роману, то ті застерігали, що можуть бути проблеми з тими брендами і компаніями, кого було згадано в не зовсім гарному світлі. Проте книжка видається, перекладається і поки ніяких претензій не висловлювали. Для письменника - це впершу чергу була можливість закінчити розмову з матір"ю, яка померла, коли він був ще дуже молодий, тож якби не умови видавців та терміни, як він зізнається, то навіть не знає чи взагалі зміг би поставити крапку у цій розповіді, бо ж завжди залишається щось недомовлене та недобалакане.
Рекомендувати не буду, бо якщо ви не читали Вишневського абсолютно нічого, не можу гарантувати, що ця розповідь вам сподобається. Якщо ж читали "Самотність в мережі" і вона вам не сподобалася через надмірну романтичність і ідеалізацію смутку, тоді варто спробувати щось протилежене (Хоча застерігаю: смуток, згадки про еротику та багато іншого тут теж є).
Що дивно, тут майже не було якихось надзвичайно влучних цитат, що, зазвичай, притаманно афористичному стилю письма Вишневського. Хоча дещо я таки знайшла для себе:
"Світ настільки психоделічно-прекрасно-складний...
Бо чим більше людина знає, тим менше боїться!
Кохання - це обітниця, вільний акт передачі свого життя іншій людині.
Любов описати можна як нестримне прагнення розмовляти із близькою тобі людиною".
Що ж на цьому ставитиму крапку. Перечитуватиму "Самотність в мережі" якось і плануватиму придбати "Повторення долі" українською;)
68578_1
svitla4ok: (happiness)
Дослухала врешті "Великого Гетсбі". Перша повноцінно-прослухана аудіокнижка, під час якої я не заснула)
Фільм ще не бачила (сама в шоці!), але судячи з книги має бути дуже сумно. Чесно кажучи очікувала якоїсь більшої динаміки в розповіді, а то все йшло занадто гладко, за виключенням динамічно-трагічного фіналу. Не знаю чи то я прослухала чи не зрозуміла, але здивувало, що батько Джея Гетсбі представлявся як Гетс. Мабуть Джей змінив прізвище, щоб уникнути непорозумінь. Хто читав, ви як це зрозуміли? Дейзі - це повне розчарування, але вони з Томом один одного варті. Шкода, що Джей витратив своє життя заради того, щоб на кілька митей зустрітися з тією, яка так ніколи й не оцінила його старання.
Кумедно, але до книги я, за традицією кіноманки;) глянула трейлер і коли слухала, то вже запрограмовано уявляла Джея в ролі Ді Капріо. А місцями мене навіть не покидало відчуття, що я дивлюся фільм. Розкішний будинок Гетсбі теж чітко вимальовувався у мої пам'яті, так, як ніби я колись його бачила вживу:). Назворушливіший момент, як на мене, коли батько Джея показує  пом'яте і майже витерте фото будинку Гетсбі, яке той колись надіслав татові.
Про що ця книга? Та про те, що якби ти добре чи не добре ставився до людей, в останню мить ти залишишся один.
"Существует мнение, что великим своего героя Фицджеральд назвал потому, что таким образом автор хотел показать своё ироничное отношение к герою: с одной стороны, Гэтсби — человек явно незаурядный, с большими способностями и неукротимой жизненной энергией, но с другой стороны, он растратил себя в погоне за ложной целью — богатством, ничтожной и испорченной женщиной"
"Джей Гэтсби — в этом человеке было поистине нечто великолепное, какая-то повышенная чувствительность ко всем посулам жизни. Обладал редкостным даром надежды, который и погубил его."
П.С. Щойно подумала, а врешті, можливо, він був щасливий ті кілька митей з нею і таки зрозумів, що все те,до чого він прагнув нічого не варте, якщо в тобі не бачать тебе...
великий гэтсби обложка
svitla4ok: (happiness)
Як це не смішно звучить, але мені нарешті вдалося прочитати книжку на одному подиху до кінця. Останнім часом все частіше починаю читати кілька сторінок тут, кілька сторінок там, та так і не завершую... Але я зараз не про це. А про книжку  шведського письменника Ейвінда Юнсона "Ще раз, капітане!" (1934), яку вперше переклали українською в 2013 році. До слова, переклад настільки вдалий та вмілий, принаймні за сприйняттям, що просто немає слів!
Книжка - збірка оповідань про різних людей у різні моменти легкого і не дуже життя, в тих краях, про які ми лише щось колись там чули. Лише у двох оповіданнях згадуються одні і ті ж персонажі,і це вкотре підкреслює давно відому істину про те, що "світ тісний". У решті випадків - це історії, які пов'язані з дорогою. Головне під час читання - це не поспішати, а насолоджуватися кожним реченням, де можна натрапити на такі духмяні порівняння та напрочуд оригінальні словосполучення: "двері серця грюкнули", "довга тиша навкруги і в самому Фрідлеві", "коли він зійшов на перон мрій, на станції тепер уже мертвих сподівань, на холодній півночі", "слово, що бігає, як той пес, ніколи не наважиться забрехати під дверима мого малярського серця", "міста скували нас", "думаємо про світ зовсім іншого неспокою" та інші. Найбільше вразили два останні оповідання. Перше називається "Дійсність" і тут для мене було, що не речення, то цитата: "Повертаючись у краї, де ти колись пустив коріння, потрапляєш із однієї дійсності в іншу.
Тут щезають великі міста, вгомонюється шарварок міського життя, знецінюються прагнення".
"У мені виростає ліс - входжу в нього. У мені здіймається гірський хребет, западається долина - входжу в неї.
Зникає час, в якому я жив останні роки, - нема його. По ньому залишилася тільки луна моїх кроків - ношу її у вухах".
"Йдемо в оспалій вічності, нерухомій земній вічності, наші кроки могли пролунати й сто років тому".
"Мабуть, найкраща людина - це жінка. Вона використає всі можливості в житті".
Друге оповідання "Пан Магнус" і тут було гарне таке:
"Ось такі дні не закарбовуються в пам'яті,  не стається нічого вартого уваги. Так би мовити дні без подробиць.
І все ж такі дні запам"ятовуються по-особливому.
Залишаються в споминах як свідки тихої подячної радості.
Згадуються ці дні, як велика музика, що її сам не зумієш відтворити.
Усе, що діється, - це, власне кажучи, не події, а тихий потік життя на тлі нерухомих краєвидів.
Так сталося, що життя помалу переповнює мене, віддаляє від світу, в якому я жив кілька місяців тому і притягає до іншого".
А часом, щоб "запливти" на авторську глибину доведеться перечитувати навіть двічі.
Ось тут можна глянути на книгу: http://krokbooks.com/2013/ejvind-yunson-shvetsiya-sche-raz-kapitane/
До слова, разом із Гаррі Мартінсоном у 1974 році Ейвінд Юнсон дістав Нобелівську премію — «за майстерність прози, що охоплює багато країн та епох і служить ідеї свободи».

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 29th, 2017 11:35 am
Powered by Dreamwidth Studios