svitla4ok: (happiness)
Перша думка - краща думка
give. share. lose
віддавай. ділись. втрачай
Деякі речі, коли ти полюбиш їх, стають твоїми назавжди,
а якщо ти спробуєш відпустити їх  - вони тільки зроблять коло
і знову повернуться до тебе. Вони стають частиною тебе або знищують.
Справжні історії завжди вдвічі привабливіші, а якщо це історії про життя письменників, то часто вони значно карколомніші, ніж найвдаліший пригодницький фільм. Американська література ХХ століття в більшості своїй залишається для мене білою плямою і все, що знаю я - це декілька імен та прізвищ, тому "Убий своїх коханих" (Kill your darlings, 2013) став фільмом на який я випадково натрапила і почала чекати з нетерпінням. Смачно приправлений сюжет і Дейн  Дехаан у головній ролі зробили своє. Більшість мабуть дивилася б заради дорослого "Гаррі Поттера", але це не до мене.
Фільм розповідає про сорокові роки ХХ століття. Місце дії - Колумбійський університет, де зустрічаються такі письменники (про них і йтиме мова): Аллен Гінзберг, Джек Керуак, Уїльям С. Берроуз. Сюжет розкручують навколо одного не надто приємного епізоду в їх біографіях, а також розповідають про зародження бітників. Поки писала про фільм, натрапила на цікаву статтю про цей напрям в літературі і в житті.
Тут багато псевдоінтелектуальних і дійсно інтелектуальних вечорів за читаннями/не читаннями поезії. Багато такого письменницького позакулісся, про що не було прийнято говорити вголос. Місцями занадто жорстоко і занадто разюче. Що вражає - це зйомка, кольори та напівтони кадрів, якщо не цікавить сюжет, то суто для естетичного задоволення варто дивитися. Фільм змушує таки десь відкопати книжку Керуака "В дорозі" і почати читати, а також ще б знайти антологію бітниківської поезії "День смерті пані День", щоб прочитати оцей чудовий вірш Аллена Гінзберга українською також:
SUPERMARKET IN CALIFORNIA
What thoughts I have of you tonight, Walt Whitman, for I walked
down the sidestreets under the trees with a headache self-conscious looking
at the full moon.
In my hungry fatigue, and shopping for images, I went into the neon
fruit supermarket, dreaming of your enumerations!
What peaches and what penumbras! Whole families shopping at
night! Aisles full of husbands! Wives in the avocados, babies in the tomatoes!
—and you, Garcia Lorca, what were you doing down by the watermelons?
I saw you, Walt Whitman, childless, lonely old grubber, poking
among the meats in the refrigerator and eyeing the grocery boys.
I heard you asking questions of each: Who killed the pork chops?
What price bananas? Are you my Angel?
I wandered in and out of the brilliant stacks of cans following you,
and followed in my imagination by the store detective.
We strode down the open corridors together in our solitary fancy
tasting artichokes, possessing every frozen delicacy, and never passing the
cashier.
Where are we going, Walt Whitman? The doors close in a hour.
Which way does your beard point tonight?
(I touch your book and dream of our odyssey in the supermarket and
feel absurd.)
Will we walk all night through solitary streets? The trees add shade
to shade, lights out in the houses, we'll both be lonely.
Will we stroll dreaming of the lost America of love past blue automo-
biles in driveways, home to our silent cottage?
Ah, dear father, graybeard, lonely old courage-teacher, what America
did you have when Charon quit poling his ferry and you got out on a
smoking bank and stood watching the boat disappear on the black waters of
Lethe?
kinopoisk.ru-Kill-Your-Darlings-2230098
svitla4ok: (happiness)
"Наше минуле - це лише історія, яку ми розповідаємо собі.
Кожен,хто закохується - дивак.
Ми у цьому світі ненадовго. І поки я тут, мені треба дозволити собі насолоджуватися життям."


"Вона" ( Her, 2013)  - мабуть кращий фільм з тих, які я подивилася від початку року.
Чуттєво, щиро, просто. Чіпляє своєю непідкупністю кадрів, музики, розмов.
Фільм про самотність у світі і пошуки себе в цьому світі суцільної самотності.
Головна  істина сценарію проста і  давно відома (та все ж ...) - справжнє щастя завжди поруч, просто варто шукати  таку ж версію себе в іншій людині. З тими ж уподобаннями, звичками, світобаченням, навіть непомітними.
Саундтреки такі, що просто вже хочеться їх завантажити собі і слухати, слухати, слухати цими квітневими вечорами, милуючись заходом сонця так, як це робив головний герой. А я його кольорові сорочки - це щось!  костюмеру і дизайнеру -респект! хочу тепер собі такі ж)
Ця стрічка як добра вишукана цукерка - захоплює всім і зовсім без гіркоти. Меланхолійна, та головне обнадійлива і неймовірно щира. Чимось нагадувала мені "Загублених в перекладі" та й взагалі такі розмірені фільми варті того, що бути і бути переглянутими вночі.
Про хороше завжди пишеться сумбурно, тож у цих рядках не варто шукати логіки. Це просто емоції від)
kinopoisk.ru-Her-2290154

 П.С. Дякую [livejournal.com profile] line_o за нагадування про цей фільм, який я так довго збиралася подивитися, але просто боялася поганої якості;)
svitla4ok: (happiness)
Коли заводила тег для серіалів, то думала, що це на один раз і більше ніколи не знадобиться. Та тепер серіали почали штампувати такої якості, що навіть неможливо уявити куди їм рухатися далі.
Я рідко дивлюся свіжак, а особливо серіальний. Але, коли тобі спочатку цей серіал радять, а протягом наступних днів усі і всюди тільки про нього і пишуть, то ти врешті підкоряєшся долі і трактуєш це, як знаки, що все-таки варто дивитися.
"Справжній детектив" (True Detective, 2014) варто дивитися, бо це всього лиш 8 серій. І перша серія чимось та і захоплює. Можливо отим поєднанням сьогодення і недалекого минулого. Що вдієш, обожнюю флешбеки.
Щодо сюжету, то він багато чого нагадує, а так, як останній прочитаний детектив був Стіга Ларссона, то частково нагадував мені першу книгу трилогії. Загадкове вбивство видається не надто загадковим, більше цікавлять стосунки двох детективів, їх життя поза справою. Меттью Макконахі тут знову приємно дивує. І цей його образ не від світу цього рятує чи то витягує цей серіал. Хоча, звісно, Вуді Харрельсон у ролі напарника лише доповнює до цілісності картинку,бо ж його герой такий реальний - з усіма тими недоліками, які притаманні поліцейським і не тільки. Хоча фінал направду трохи розчарував.
Що тут відразу підкорює вибагливе глядацьке серце - це початкові титри і вдало підібрана пісня. Псевдофілософські розмови героя Макконахі спершу інтригують, далі місцями дратують, а у фіналі залишають три крапки. Хоча загалом залишається приємне враження, бо із жанром сценаристи не прогадали - нео-нуар і південна готика зробили свою справу, а краєвиди Луїзіани наситили картинку атмосферою, яка буквально шепоче до тебе з екрану.
Кажуть, що буде наступний сезон, але з іншими акторами і іншою історією. Хто зна чи буду дивитися...
kinopoisk.ru-True-Detective-2339351
Когда-то была только тьма, а теперь свет побеждает
svitla4ok: (happiness)
Я зовсім не збиралася дивитися цей фільм. А все через упереджене ставлення до Меттью Макконахі. Виявилося, що дарма...
Коли починаєш дивитися фільм після півночі, то єдиним критерієм якості стає бажання або небажання заснути. А тут з перших кадрів, здається, я не те, що не заснула, а навіть прокинулася. "Далласький клуб покупців" (Dallas Buyers Club, 2013), де динамічні кадр за кадром змінюють одне одного, так само, як 30 днів,  які дали на все про все головному герою. Звісно, найбільше "підкупає" те, що це реальна історія, а фільми зняті за ними вже на половину приречені на успіх. Всього три Оскари (можна було навіть більше) і кожен виправдовує себе. Фільм, знятий за 25 днів, з обмеженим бюджетом і відкладанням сценарію на роки нарешті, а може саме зараз? знайшов і для себе місце в потоці штампованих стрічок, хоча сам "штампованістю" не пахне.
Тема СНІДу в кіно показана-перепоказана, але завжди віриш жорстоким версіям, де знаєш, що все це було насправді.
А кіноакадемія ще б спробувала не дати Оскарів головним акторам, бо ж худнути для зйомок, а потім набирати вагу - це точно не запорука хорошого здоров'я.
Що ж до висновків, то це фільм про сміливість жити всупереч прогнозам лікарів, всупереч самому життю. І хоч ти від початку знаєш про сумний кінець, завдяки сценаристам фінал здається оптимістичним. Просто і без слів...

-Ты когда-нибудь хотела жить нормальной жизнью?
- Нормальной жизнью? А что это такое? Такого не существует...

kinopoisk.ru-Dallas-Buyers-Club-2237673
svitla4ok: (happiness)
Жити на паризькому вокзалі, проводжати і зустрічати потяги, знати в обличчя працівника кожної крамнички, вдихати аромат свіжих квітів і випічки - все це було у маленького хлопчика, який знав, як навчити говорити великі вокзальні годинники. Проте фільм "Хранитель времени" ( Hugo, 2011) -  не тільки про годинники і не тільки про час, а більше про те, що буває опісля втрати можливості продовжувати робити те, що любиш, втрати своєї мрії, втрати себе. Непересічний чоловік з іграшкової крамниці носить за плечима невидимий багаж власного досвіду і креативу, яким вирішив більше ні з ким не ділитися.
Скорсезе серйозно підійшов до картинки і всі ті 5 Оскарів, особливо за роботу оператора і декорації, більше ніж заслужені.
Хоча щодо сценарію, то місцями здавалося, що він "провисав" - занадто багато всього хотіли розповісти і добре, що вклалися в дві години, бо ще більше було  занадто.
В цьому фільмі є історія для дітей, а є історія для дорослих. Перша - про маленького хлопчика і годинники, друга - про історію кіно. І дуже важко сказати, яка цікавіша, бо місцями кожна з них притягує більше уваги. З тих фільмів, які далеко не всім будуть до смаку, але які винагороджують терплячого глядача, котрий таки дочекався титрів.


"Если перестаешь понимать свое предназначение, то словно ломаешся.
Счастливые финалы бывают только в кино."

kinopoisk.ru-Hugo-1662964
svitla4ok: (happiness)
larson_Подолати 700 сторінок детективу за тиждень - це для мене ще той подвиг, а надто враховуючи те, що зовсім не люблю цей жанр. Дивацтво ситуації ще й у тому, що я вкрай рідко, хоча, що там казати, майже ніколи не читаю книг, якщо вже переглянула фільм. Що ж, здається, смаки міняються...Або це ще один випадок, коли мегавраження від фільму магнітом тягне прочитати книжку - домалювати пропущені пазли і зробити власні висновки до сценарію (таке було хіба ще з "Втечею з Шоушенку").
Стіг Ларссон "Чоловіки, що ненавидять жінок" - шведський детектив, який свого часу інтенсивно радили знайомі знайомих у фесбуці або почитати або принаймні подивитися голлівудський кіношний варіант.  Я довго опиралася і тому і іншому. Та все ж спокуса прочитати книжку переважала над фільмом. Хоча в результаті сталося навпаки - спершу я таки подивилася фільм. і просто сиділа з роззявленим ротом усі дві з половиною години, без найменшого бажання поглянути скільки ж там до кінця. Фінчер знає свою справу, але йому все ж таки пощастило з історією. Після перегляду я довго не могла заснути, багато моментів у стрічці потребували відповідей, які точно були у паперовій версії.
Тож я вирішила осилити принаймні одну частину з трилогії "Мілленіум". Спершу я давала собі місяць на ці 700 сторінок, але чи то застуда зробила свою справу чи то детективи мають таку здатність - та я таки не могла відірватися, поки не дізналася те, що вже і так знала. Стиль письма Ларссона легкий, відчувається журналістська рука. Речення короткі, без метафор та зворотів. Автор настільки відсторонений від героїв, на скільки це можливо. Інколи він дозволяє собі сарказм, але і той часом важко вловити за постійною нейтральною манерою. Книжка побудована так, як фільм. Одні епізоди змінюються іншими. При чому спочатку надзвичайно часто. Журналістська манера автора простежується і в любові до всіляких інформаційних довідок на кшталт  статей з вікіпедії. Нудно було хіба десь на 200 сторінці, коли я вже втомилася від численних імен персонажів, коли їх більше 20 - це втомлює. Проте, попередній перегляд фільму дозволив мені в них краще орієнтуватися.
Читала в українському перегляді і не можу сказати, що задоволена. Припущення Ю. Винничука, що цей переклад здійснено з російського мене теж не покидав: багато дивних слів, як от "службівка", "відповів без загайки" та ще багато, якби тільки я їх виписувала.
Загальний висновок: якщо не бажаєте витрачати часу - можна сміливо дивитися фільм (до того ж є вибір: шведська чи американська версія), якщо ж цікаво посмакувати подробиці, тоді вам точно до першоджерела.
Ну, і цитатка наостанок, із 700 сторінок зачепила лише одна:
"Кохання - це мить, коли серце справді готове розірватися".
kinopoisk.ru-The-Girl-with-the-Dragon-Tattoo-1751883
svitla4ok: (happiness)
Про "П'яту владу" (2013) говорили багато, як свого часу і про сайт Wikileaks. Неможливо оцінювати такий фільм, бо де правда, а де вигадка розповісти може тільки сам Ассандж. Та й то навряд чи... Зазвичай, найбільші "таємниці" залишаються з їх творцями.
Це фільм не для кінотеатру і не для масового глядача, як би кіношники не намагалися прикрасити цю історію всілякими художніми штучками типу уявного офісу сайту і так далі. Цікаво буде тільки тим, хто в темі.
Тепер тільки ще сильніше хочеться прочитати "Неавторизовану біографію".
А  мораль цієї історії така - ідея не потребує грошей, ідея потребує непереборного бажання її втілити. І щоб там не було, це таки дуже мотивуючий фільм.
Цитати:
"Або ти живеш на колінах, або з піднятою головою.
Немає журналістів? Візьміть статтю з інтернету, "розчешіть" її і можна друкувати. От така журналістика 21 століття.
Покладатися на інших у цьому світі не варто.
- Кожен дурень може закинути інформацію на сайт, а ті, хто вміють мислити - купують газети.
- Газети ще хтось купує?
Справжня відданість своїй справі - це важко. Відданість вимагає жертв.
У всіх свої секрети, свої рани, ситуації, які формують характер".

The-Fifth-Estate
svitla4ok: (happiness)
"Джиа" (1998) - з тих фільмів, які дивляться лише раз, тому що вдруге буде занадто важко...А ще враховуючи те, що цього разу це не фільм, а історія чийогось життя, то й поготів...
Задум такий, що стрічка нагадує чи то реаліті-шоу чи то програму-спогад на телебаченні, де про відсутню дійову особу розказують близькі, родичі, друзі, колеги, роботодавці і так далі. А так, як мова йде про фотомодель, то частини стрічки вдало розбавлені чорно-білими фото. І знаєте, дивлячись ось такі стрічки, розумієш, що якісне кіно немає віку, поза всяким сумнівом...
Звісно, що це дуже сумний фільм, про самотність людини, яка не мала з ким розділити непотрібну їй славу. Чи мала?
Риторичних запитань, як завжди, більше, ніж відповідей. Але дякувати треба сценаристам, що сльози не котяться хоча б у фінальній сцені. З тих фільмів, які точно не варто дивитися у вівторок ввечері, але точно треба глянути хоча б раз за життя!
Цитати:
"Чем лучше вы отвечаете требованиям настоящего, тем скорее вы станете прошлым.
Работай - жить будешь потом.
Когда все в порядке- это неправильно.
Если ты раслабишся - тебя начнут использовать, поэтому надо стоять в стороне от того, что происходит.
Не надо становиться извесным, потому что это ничего не дает.
Отдохнем - когда сдохнем.
Можно справиться с любыми проблемами.
Я думаю всему есть причина. И я думаю у Бога есть план для каждого из нас."

П.С. А Джолі - шикарна хоч і не фанатка я! Зіграти ТАК у 23!
Gia
svitla4ok: (happiness)
Гадаю у кожного порядного кіномана завжди є близько п'яти завантажених стрічок, які він обов'язково має переглянути.  І якщо не зараз, то найближчим часом. Так сталося із Night train to Lisbon (2013), а так, як я тепер не вірю у випадки, то й недивно, що саме в цей час подивилася фільм про революцію. Бо ж "Если диктатура является фактом, то революция становится долгом."
Рідко тепер трапляються фільми, де все гармонійно: і сценарій, і місце зйомок, і герої, і фінал. А ще тепер надто мало стрічок, де б так цікаво переповідалися історії з минулого. Причому зовсім недалекого минулого, яке, втім, теж з часом зберігається лише на сторінках книг.
Фільм починається з випадковості посеред сірих буднів шкільного вчителя. Людина, в котрої все і завжди чітко за планом раптом зривається з насидженого місця і їде в нову країну, нове місто, щоб дізнатися історію життя зовсім невідомого чоловіка. Кожна крапля, яка наближає головного героя до розгадок і відповідей робить цю стрічку лише кращою і більш емоційною. Це інтелектуальне кіно для тих, хто звертає увагу на такі деталі, як-от пакетик чаю на початку чи полиці з книгами. Історія португальської революційної боротьби захоплює і вкотре переконує, що в прагненні до свободи всі народи однакові. Тут йтиметься про нелегкий вибір між професійним обов'язком і суспільним, про те, кому віддати перевагу: дружбі чи коханню, про вірність обіцянкам і про тягар життя опісля. А ще фільм щедро присмачений філософськими цитатами про сенс життя, які, скільки б не слухав, все одно спонукають до роздумів. А ще, коли фільм дійсно хороший, то бракне слів, щоб його описати...

"когда мы покидаем места, где жили - мы оставляем там частицу самого себя. Мы остаемся там, пусть мы их и покинули. Бывает, что мы можем найти что-то в себе, только возвратившись туда. Когда мы возвращаемся туда - мы возвращаемся к себе, оставив позади пройденые нами пути. Но возвратившись к самому себе - мы становимся одинокими. Значит именно страх перед одиночеством определяет всю нашу жизнь. Значит именно он не позволяет делать то, о чем мы будем позже сожалеть. В конечном счете главную роль играет тот сценарий жизни, который ты сам написал, чего тебе в ней нужно добиться и что пережить.  Надо научиться управлять страхом перед смертью и не бояться не достичь того, чего стремишся достичь. Ведь кроме меня никто не внесет поправки в этот сценарий. Самый сложный момент  тот, когда мы осознаем, что то, чего мы хотели достичь -недостижимо. И надо учиться жить так, как вы жить не хотели".
Night-Train-to-Lisbon
svitla4ok: (happiness)

"Я нормально супер гуд" (Russendisko, 2012) - фільм до болю схожий на улюблений "Гуд бай, Ленин!"(2003). Ті ж самі локації, той самий історичний період і майже ті самі проблеми. А ще німці завжди знімають якісь такі життєві фільми, що навіть важко пояснити в чому магнетизм. Хоча тут дещо інший сюжет, а головні герої - троє хлопців з Росії, які шукають щастя на руїнах НДР.
Легкий фільм, де всі проблеми вирішуються невтомним оптимізмом та креативом головного героя. Буде любов, дружба і багато музики. І, як це не дивно, навіть української. Якщо хочете почути "Ти ж мене підманула" у німецькій стрічці - вам сюди. Це фільм про молодість і віру, що все можна змінити, будь-якої миті і за найдивніших обставин.
З улюблених моментів "радиодоктор", хоча б заради цього варто глянути:
- Меня зовут Владимир.
- И в чем ваша проблема, Владимир?
- Я болен...
-Я так и думал, иначе вы бы не позвонили.
-У меня любовная тоска....
-....
-От любовной тоски помагает водка с медом и перцем:)
Дивіться і буде вам щастя!;)

kinopoisk.ru-Russendisko-1977795
svitla4ok: (happiness)
"Любит/не любит" (Take this Waltz, 2011) - неймовірно соковиті, яскраві кадри, давно не бачила стрічок, де б так гармонійно була підібрана кожна локація. Небанальна вулиця, будинок, місто та й сама героїня вдягається так, що кожен кадр хочеться затримати на довше, так все гармонійно і тепло. Черговий фільм з моєї улюбленої категорії "про стосунки". Знову Мішель Уїльямс, яку більше люблю, ніж ні. Цього разу ніхто не даватиме порад, все буде як швидка замальовка в блокноті посеред вулиці. Це розповідь про те, як нам часто обридає буденність і ми починаємо шукати чогось поза власним маленьким світом. Звісно, цій стрічці далеко до глибини і драматизму "Сумної валентинки", тут радше легкий сум за тим, що скільки не змінювати те,що набридло, врешті-решт ти повертаєшся туди, звідки прийшов.
Незвично бачити Сета Рогена в драматичній ролі, хоча він все-таки "смішив" цей занадто меланхолійний фільм. Мішель тут більше приваблює своєю присутністю, бо все-таки грає посередню дружину, яка не знає, чого хоче. Діалоги швидше на внутрішнє сприймання, їх важко розуміти буквально. Прекрасний музичний супровід. Чого тільки варта композиція "Take this Waltz" за чотири хвилини якої показали увесь задум фільму. Дивиться легко, на одному подиху. Але чомусь без жодних роздумів опісля. А може, то просто я цього разу вирішила не розмірковувати:)

Цитата: "В жизни есть пустота, так уж она устроена. Не нужно сходить с ума, питаясь ее заполнить."
take this waltz
svitla4ok: (happiness)
"Давай, до свидания!" (Lola versus, 2012) - легкий фільм про те, що хвилює найбільше, про стосунки. Жодних глибинних підтекстів чи філософських діалогів, проста і весела іронія на наш час. Нова "Френсіс Ха" знята на кольорову плівку з тією ж актрисою, тільки тепер героїня більше реалізованіша у всіх сферах. Принаймні спочатку. Фільм про те, як легко "завалити" своє життя за два кроки. Багато яскраво-насичених кадрів, приємні актори і кумедні моменти. Типовий одноразовий фільм на вечір, який не залишає жодних емоцій, ні негативних, ні позитивних. Така собі історія про гламурну хіпстерку, якщо такий підвид взагалі існує;) Дивитися і релаксувати:)

Цитати:
" - Ты что реально хочешь выговориться перед защитой моей диссертации?
Просто наше общество панически боится тишины.
Иногда нужно жить безбашенно и спонтанно и тогда все наладится.
Не бывает идеальной обуви, особенно если у тебя кривые ноги.
Чтобы полюбить себя, сначала нужно полюбить других".


Lola-Versus
svitla4ok: (happiness)
frances-ha-2
"Френсіс Ха" або "Милая Фрэнсис" (Frances Ha, 2012) - фільм про пошуки себе, які ніколи не закінчуються, скільки б років нам не було, проте як важко бути собою в світі шаблонів. Неймовірно позитивний та життєствердний фільм, з тих, які варто передивлятися для підняття настрою і віри в себе. Бо ж життя ніколи не закінчується доки ми мріємо. Хоча насправді цей фільм зовсім не оптимістичний протягом основної години дії. Цей "оптимізм" з'являється лише у фіналі, бо в таких фільмах найважливіше вміти поставити крапку. Дівчина трохи не від світу цього на ймення Френсіс, яка протягом стрічки змінює квартири частіше, ніж кавалерів, з останніми в неї взагалі не все просто, бо як сама себе характеризує - вона не для побачень -undateable- англійською, звісно, це краще звучить.
Тут не буде кульмінації, бо сюжет ніби і ні про що, та з рештою, як і будні середньостатистичної людини, хоча де там -середньостатистичні люди зовсім не схожі на Френсіс!
Вона має мрію, але погано уявляє як її досягти, шукає себе з новими співмешканцями, змінюючи підробітки, повертаючись до батьків, зникаючи і з'являючись в різних містах.  Чого тільки вартий епізод її сумбурної поїздки до Парижа! Але, звісна річ, основним місцем дії залишатиметься Нью-Йорк.
Після серіалу Girls Френсіс видається продовженням чи передісторією чи відгалуженою сюжетною гілкою - називайте як хочете, але тема сучасного втраченого покоління нарешті перекочувала у кіно, де навіть короткозорим видно: телефон з купою функцій (читай смартфон) не приносить щастя, якщо ніхто не телефонує і якщо ти гуляєш Парижем один. Та не все так погано, бо врешті-решт колись і у Френсіс з'являється те, про що вона так довго мріяла.

Цитати:
"Мы как будто семейная пара - только разговариваем и не занимаемся сексом.
Люблю когда вещи выглядят как ошибки, но круто."
svitla4ok: (happiness)
Путешествовать полезно -
это заставляет воображение работать.
Все остальное -разочарование и утомление.
Наше путешествие от начала
и до конца плод нашего воображения -в этом его сила.
Оно ведет от жизни к смерти.
Люди, животные, города и вещи - все выдуманое.
Луи Фердинанд Селин "Путешествие на край ночи"

Що для нас мистецтво?
Чи це музика з вчорашньої вечірки, чи це шум авто з нічних вулиць, чи це потоки фарби  на полотні, чи це чиїсь сльози і страждання....?Невідомо.
"Велика краса" (La grande belezza, 2013) - фільм про те, як часто ми помиляємося в цінності нецінних речей і навпаки. Інтелектуальне життя у стрічці - це одна суцільна вечірка. Тільки хтось шаленіє від надміру розкоші, а хтось ловить насолоду в дрібницях.
Насичені кадри, тонкі межі між темами. Розмірено спокійні кадри. Соковиті контрасти кольорів. Рим ранковий, вечірній, прекрасний.
Як не впустити момент, коли ми самі перетворюємося на недолугий артефакт чиїхось майбутніх спогадів?
Де грань між вчора, сьогодні, завтра?
Як розуміти молодість у просторі?
Багато інтелектуальних бесід  про все те ж. Фільм-прогноз,фільм-попередження,що навіть ще через півстоліття нічого не зміниться. Нам поталанило або ні - жити поряд з великими здобутками наших попередників. Щодня ділити світ на музей та реальність нанотехнологій,так і не розуміючи до якої частини ми належним. Це все більш, ніж прямолінійно та промовисто зображено у фільмі.
Зрозуміти усі закодовані шифри сценарію відразу не вдається.Такі фільми залишають післясмак вагань, роздумів та розчарувань. Це саме той випадок, коли естетичну функцію відіграє картинка, а сценарій задає потрібне смислове навантаження. Та навіть якщо сприймати лише поверхню - можна поблукати віртуальними галереями псевдомузею сучасного життя.
Проте багато деталей у стрічці залишаються за межами сприйняття.
П.С. Дивитися, якщо для вас кіно ніколи не було просто фоном для.
2013--la_grande_bellezza
Цитати:

-Что ты там увидел?
-...Они познакомились в университете десять дней назад и с того момента целуются без передишки.
"Похороны по большей части светское мероприятие.
Вы должны всегда помнить, что на похоронах вы как на сцене.
Было мило не заниматься любовью - было прекрасно любить.
Да я уже й забыл, что значит любить кого-то.
Что вы имеете против ностальгии?Это единственное развличение для тех, у кого нет ясного будущего.
Это моя жизнь и она - ничто.
Никто ни на что не годен.
Я не могу больше тратить время, делая то, что я не хочу делать.
Мне нравится все и никто.
Когда вы будете вставать, я буду только ложиться спать.
-Почему вы больше не написали ни одной книги?
-Я искал великую красоту, но я ее не нашел.
Все всегда заканчивается так - смертью. Но сначала была жизнь, скрытая за бла-бла-бла....
Все решалось под болтовню и шум. Тишина и чувства, переживания и страх. Редкие и беспорядочные вспышки красоты. И все это погребено под покровом смущения от существования в этом мире бла-бла-бла...
А дальше то, что будет дальше. Меня не заботит,что будет дальше....
svitla4ok: (happiness)
Скільки разів в своєму житті ми повертаємося туди, в дні нашого дитинства та юності, шукаємо поворотні моменти, шкодуємо про те, що зробили, та частіше за все, мабуть про те- на що не наважились. І якщо я правильно зрозуміла ввесь підтекст, то саме про це "К югу от границы, на запад от солнца" Х.Муракамі.
Моє знайомство з Муракамі офіційно відбулося кілька тижнів тому, коли я почала читати "К югу...", а до цього це прізвище постійно було на слуху, воно прокручувалося у голові з пісень "Бумбоксу", нагадувало про себе з рецензій на книги у дорогих глянцевих журналах, врешті, постійно потрапляло мені на очі в книгарнях. Мабуть книги, як і люди, знаходять тебе в потрібний момент. я не обирала з чого починати знайомитися з творчістю Муракамі, це все теж було заздалегідь обумовлено у ланцюжку невипадкових подій: спершу натрапила на цитати з цієї книги, а потім виявилося, що [livejournal.com profile] svitlja4ok саме зараз (то було навесні) читає цю книгу, а ще одна знайома сказала, що мені він однозначно має сподобатися, судячи з моїх мистецьких смаків. Все натякало на те, що і мені пора нарешті дізнатися хто ж такий цей Муракамі. Та врешті перейти на новий рівень знайомства-поза межами обкладинок книг.
Що ж до самого роману, то він такий же примарний, як і головна героїня у ньому. Де межа реальності, спогаду та ілюзії? Нам ніколи цього не дізнатися.Скільки образів з минулого поруч з тобою, коли грає давно забута мелодія минулих років твого життя? У чому рецепт щастя і чого прагне людина, навіть якщо у неї все є? Муракамі не дає відповідей, вочевидь - це не його стиль. Але все можна зрозуміти, якщо уважніше вслухатися в кожне слово. Фінал він залишає відкритим: і кожен побачить там щось своє:  хтось смерть, якщо песиміст, а хтось - продовження тихого і спокійного життя, якщо оптиміст. Одним словом- варто читати:)
south-of-the-border-west-of-the-sun

І баааааааааагато цитат;) )

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 06:47 pm
Powered by Dreamwidth Studios