svitla4ok: (happiness)
"Зимова казка" (2014) - добра історія про одвічні істини. Тут вам і алюзії на "Титанік" та "Кейт і Лео" та всі відомі казки, де добро неодмінно перемагає зло. Фільм, перегляд якого не хотілося розбити на кілька частин і навіть сон кудись утік - так хотілося побачити фінал. І хоч деякі шматки фільму потребували клею, щоб зліпитися до купи, а деякі моменти були мало правдоподібні навіть для казки ( чи то просто я вже занадто багато всього передивилася), але це все можна пробачити цій історії, сповненій чогось такого, чого всім нам бракує - дива дивного). Та цю історію все ж варто похвалити - за загальну небанальність і нагадування про вічні істини.
Winters-Tale-Horse-Dog
svitla4ok: (happiness)
"Наше минуле - це лише історія, яку ми розповідаємо собі.
Кожен,хто закохується - дивак.
Ми у цьому світі ненадовго. І поки я тут, мені треба дозволити собі насолоджуватися життям."


"Вона" ( Her, 2013)  - мабуть кращий фільм з тих, які я подивилася від початку року.
Чуттєво, щиро, просто. Чіпляє своєю непідкупністю кадрів, музики, розмов.
Фільм про самотність у світі і пошуки себе в цьому світі суцільної самотності.
Головна  істина сценарію проста і  давно відома (та все ж ...) - справжнє щастя завжди поруч, просто варто шукати  таку ж версію себе в іншій людині. З тими ж уподобаннями, звичками, світобаченням, навіть непомітними.
Саундтреки такі, що просто вже хочеться їх завантажити собі і слухати, слухати, слухати цими квітневими вечорами, милуючись заходом сонця так, як це робив головний герой. А я його кольорові сорочки - це щось!  костюмеру і дизайнеру -респект! хочу тепер собі такі ж)
Ця стрічка як добра вишукана цукерка - захоплює всім і зовсім без гіркоти. Меланхолійна, та головне обнадійлива і неймовірно щира. Чимось нагадувала мені "Загублених в перекладі" та й взагалі такі розмірені фільми варті того, що бути і бути переглянутими вночі.
Про хороше завжди пишеться сумбурно, тож у цих рядках не варто шукати логіки. Це просто емоції від)
kinopoisk.ru-Her-2290154

 П.С. Дякую [livejournal.com profile] line_o за нагадування про цей фільм, який я так довго збиралася подивитися, але просто боялася поганої якості;)
svitla4ok: (happiness)
Я зовсім не збиралася дивитися цей фільм. А все через упереджене ставлення до Меттью Макконахі. Виявилося, що дарма...
Коли починаєш дивитися фільм після півночі, то єдиним критерієм якості стає бажання або небажання заснути. А тут з перших кадрів, здається, я не те, що не заснула, а навіть прокинулася. "Далласький клуб покупців" (Dallas Buyers Club, 2013), де динамічні кадр за кадром змінюють одне одного, так само, як 30 днів,  які дали на все про все головному герою. Звісно, найбільше "підкупає" те, що це реальна історія, а фільми зняті за ними вже на половину приречені на успіх. Всього три Оскари (можна було навіть більше) і кожен виправдовує себе. Фільм, знятий за 25 днів, з обмеженим бюджетом і відкладанням сценарію на роки нарешті, а може саме зараз? знайшов і для себе місце в потоці штампованих стрічок, хоча сам "штампованістю" не пахне.
Тема СНІДу в кіно показана-перепоказана, але завжди віриш жорстоким версіям, де знаєш, що все це було насправді.
А кіноакадемія ще б спробувала не дати Оскарів головним акторам, бо ж худнути для зйомок, а потім набирати вагу - це точно не запорука хорошого здоров'я.
Що ж до висновків, то це фільм про сміливість жити всупереч прогнозам лікарів, всупереч самому життю. І хоч ти від початку знаєш про сумний кінець, завдяки сценаристам фінал здається оптимістичним. Просто і без слів...

-Ты когда-нибудь хотела жить нормальной жизнью?
- Нормальной жизнью? А что это такое? Такого не существует...

kinopoisk.ru-Dallas-Buyers-Club-2237673
svitla4ok: (happiness)
larson_Подолати 700 сторінок детективу за тиждень - це для мене ще той подвиг, а надто враховуючи те, що зовсім не люблю цей жанр. Дивацтво ситуації ще й у тому, що я вкрай рідко, хоча, що там казати, майже ніколи не читаю книг, якщо вже переглянула фільм. Що ж, здається, смаки міняються...Або це ще один випадок, коли мегавраження від фільму магнітом тягне прочитати книжку - домалювати пропущені пазли і зробити власні висновки до сценарію (таке було хіба ще з "Втечею з Шоушенку").
Стіг Ларссон "Чоловіки, що ненавидять жінок" - шведський детектив, який свого часу інтенсивно радили знайомі знайомих у фесбуці або почитати або принаймні подивитися голлівудський кіношний варіант.  Я довго опиралася і тому і іншому. Та все ж спокуса прочитати книжку переважала над фільмом. Хоча в результаті сталося навпаки - спершу я таки подивилася фільм. і просто сиділа з роззявленим ротом усі дві з половиною години, без найменшого бажання поглянути скільки ж там до кінця. Фінчер знає свою справу, але йому все ж таки пощастило з історією. Після перегляду я довго не могла заснути, багато моментів у стрічці потребували відповідей, які точно були у паперовій версії.
Тож я вирішила осилити принаймні одну частину з трилогії "Мілленіум". Спершу я давала собі місяць на ці 700 сторінок, але чи то застуда зробила свою справу чи то детективи мають таку здатність - та я таки не могла відірватися, поки не дізналася те, що вже і так знала. Стиль письма Ларссона легкий, відчувається журналістська рука. Речення короткі, без метафор та зворотів. Автор настільки відсторонений від героїв, на скільки це можливо. Інколи він дозволяє собі сарказм, але і той часом важко вловити за постійною нейтральною манерою. Книжка побудована так, як фільм. Одні епізоди змінюються іншими. При чому спочатку надзвичайно часто. Журналістська манера автора простежується і в любові до всіляких інформаційних довідок на кшталт  статей з вікіпедії. Нудно було хіба десь на 200 сторінці, коли я вже втомилася від численних імен персонажів, коли їх більше 20 - це втомлює. Проте, попередній перегляд фільму дозволив мені в них краще орієнтуватися.
Читала в українському перегляді і не можу сказати, що задоволена. Припущення Ю. Винничука, що цей переклад здійснено з російського мене теж не покидав: багато дивних слів, як от "службівка", "відповів без загайки" та ще багато, якби тільки я їх виписувала.
Загальний висновок: якщо не бажаєте витрачати часу - можна сміливо дивитися фільм (до того ж є вибір: шведська чи американська версія), якщо ж цікаво посмакувати подробиці, тоді вам точно до першоджерела.
Ну, і цитатка наостанок, із 700 сторінок зачепила лише одна:
"Кохання - це мить, коли серце справді готове розірватися".
kinopoisk.ru-The-Girl-with-the-Dragon-Tattoo-1751883
svitla4ok: (happiness)
Гадаю у кожного порядного кіномана завжди є близько п'яти завантажених стрічок, які він обов'язково має переглянути.  І якщо не зараз, то найближчим часом. Так сталося із Night train to Lisbon (2013), а так, як я тепер не вірю у випадки, то й недивно, що саме в цей час подивилася фільм про революцію. Бо ж "Если диктатура является фактом, то революция становится долгом."
Рідко тепер трапляються фільми, де все гармонійно: і сценарій, і місце зйомок, і герої, і фінал. А ще тепер надто мало стрічок, де б так цікаво переповідалися історії з минулого. Причому зовсім недалекого минулого, яке, втім, теж з часом зберігається лише на сторінках книг.
Фільм починається з випадковості посеред сірих буднів шкільного вчителя. Людина, в котрої все і завжди чітко за планом раптом зривається з насидженого місця і їде в нову країну, нове місто, щоб дізнатися історію життя зовсім невідомого чоловіка. Кожна крапля, яка наближає головного героя до розгадок і відповідей робить цю стрічку лише кращою і більш емоційною. Це інтелектуальне кіно для тих, хто звертає увагу на такі деталі, як-от пакетик чаю на початку чи полиці з книгами. Історія португальської революційної боротьби захоплює і вкотре переконує, що в прагненні до свободи всі народи однакові. Тут йтиметься про нелегкий вибір між професійним обов'язком і суспільним, про те, кому віддати перевагу: дружбі чи коханню, про вірність обіцянкам і про тягар життя опісля. А ще фільм щедро присмачений філософськими цитатами про сенс життя, які, скільки б не слухав, все одно спонукають до роздумів. А ще, коли фільм дійсно хороший, то бракне слів, щоб його описати...

"когда мы покидаем места, где жили - мы оставляем там частицу самого себя. Мы остаемся там, пусть мы их и покинули. Бывает, что мы можем найти что-то в себе, только возвратившись туда. Когда мы возвращаемся туда - мы возвращаемся к себе, оставив позади пройденые нами пути. Но возвратившись к самому себе - мы становимся одинокими. Значит именно страх перед одиночеством определяет всю нашу жизнь. Значит именно он не позволяет делать то, о чем мы будем позже сожалеть. В конечном счете главную роль играет тот сценарий жизни, который ты сам написал, чего тебе в ней нужно добиться и что пережить.  Надо научиться управлять страхом перед смертью и не бояться не достичь того, чего стремишся достичь. Ведь кроме меня никто не внесет поправки в этот сценарий. Самый сложный момент  тот, когда мы осознаем, что то, чего мы хотели достичь -недостижимо. И надо учиться жить так, как вы жить не хотели".
Night-Train-to-Lisbon
svitla4ok: (happiness)
What Maisie knew ("Развод в большом городе", 2012) - хороша драма без оскоми гіркоти. Так, гіркоти тут багато, встигайте її тільки ловити, але коли головний персонаж - це дитина, світ видається не таким чорно-білим. Хороший фільм про стосунки і про прозу життя не надто відповідальних батьків. Старий-добрий Нью-Йорк, купа таксі, які то відвозять, то знову привозять бідолашну дитину з одного тимчасового пункту до іншого, четверо дорослих, з яких двоє надто часто грають в "дитячі" ігри.
Чарівні актори-усі без виключення. Переконлива Джиліан Мур, завжди врівноважений Александр Скарсгард і Оната Ейпріл, яка грає так, що, здається, дивишся не фільм, а документальну історію.
Розмірений фільм без наростання та драм, окрім деяких поворотних моментів, і простий, очікуваний фінал, як ковток води у спеку. Як і мораль, що сім'я важливіша понад усе.
Фільм з тих, які хочеться подивитися ще раз.
kinopoisk.ru-What-Maisie-Knew-2154670
svitla4ok: (happiness)
З фільмами, як і з людьми - вони завжди знаходять тебе  в потрібний момент. Принаймні, хочеться так думати.
"Перед заходом" (2004) я дивилася пізно вночі, це була програма "Аргумент-кіно" на "1+1", засинаючи і прокидаючись, але тим  не менш чітко запам'ятала для себе, що колись треба буде знайти цей фільм і подивитися від початку й до кінця. З того часу минуло майже десять років і ось якось влітку, в пошуках чергового надихаючого фільму, я наштовхуюсь на знайому назву. Головним відкриттям стає те, що крім "Перед заходом" існує ще перша частина "Перед світанком" (1995), більше того, недарма це все мені згадалося, бо в цьому році з'явилася третя частина "Перед опівніччю"(2013). Це як завжди був вступ. А тепер про кожен з фільмів.
Відразу попереджаю, хоча це і художні фільми, але частка реальності тут набагато більша, ніж деінде в подібних романтичних історіях.
"Before sunrise" (1995)
Джессі і Селін випадково знайомляться в потязі. Вона - француженка, яка повертається додому, він - американець, який прямує у Відень, де відлітає у штати. Та розмова в потязі міняє їхні плани: вони сходять у Відні разом і блукають містом до світанку. Майже увесь сюжет в одному реченні. Що шукати і чекати в першому фільмі? Нічого, окрім філософсько-нічних розмов  про життя, мистецтво, чоловіків і жінок, почуття, сором"язливість, молодість, ніч, відвертість. Такі фільми існують для того, щоб показати: життя, без сценарних прекрас теж має право бути зафільмованим. Але настає світанок і доводиться прощатися...З цим днем, з Віднем, з коханням, яке буває раз на все життя....
kinopoisk.ru-Before-Sunrise-1206033
"Before sunset" (2004)
Події розгортаються через дев'ять років після першої зустрічі. Джессі написав книжку і презентує її в Парижі. Селін, завдяки його роману приходить на презентацію. Цього разу вони мають лише кілька годин до його літака. Ті двоє романтичних молодих людей тепер значно серйозніші і досвідченіші, але щось змушує їх знову і знову повертатися у розмові  до того єдиного дня, який їм пощастило провести разом. Вони діляться тим, як склалися їхні життя. Запитують в одне одного про те, що так хотілося дізнатися за ці всі роки. Словом сумні нотки фіналу першої частини перекочовують на сюжет другої, яка закінчується незрозуміло обнадійливо. Принаймні для романтиків.
kinopoisk.ru-Before-Sunset-169553--w--800
"Before midnight" (2013)
Остання, заключна частина, яка повертає в реальність, спускає нас з небес на землю. З хороших новин: наші герої разом, у них є дві донечки, живуть в Парижі, він далі пише книги, вона - рятує світ:) Спершу здається, що та романтичність розливу 94-го року давно зникла, звичайні будні звичайної сім'ї. Фільм, як і попередні дві частини всуціль складається з розмов. І тепер ці розмови про науково-технічний прогрес та місце людини в цьому автоматизованому світі. Та поряд з тим героям вже не ледь за двадцять, обличчя вже не такі свіжі, мрії не такі рожеві, а будні надзвичайно реалістичні. Ця частина дає відповідь на те, що відбувається після хеппі-енду в усіх романтичних голлівудьських історіях. Повчально, надзвичайно повчально. Але навіть фіналу б цієї історії не було б, якби хтось не йшов на компроміс. Любов-це вміння прощати.А поки ще 56 років на те, щоб краще пізнати одне одного.
kinopoisk.ru-Before-Midnight-2062089
П.С. Та найсумніше, що в реальності:
"Фильм посвящен памяти Эми, женщины, чей образ послужил основой для фильма «Перед рассветом» (1995). Режисер фильма провел ночь, гуляя и разговаривая с ней в Филадельфии, но, в конце концов, они потеряли контакт. В промежутке между фильмами «Перед закатом» (2004) и «Перед полуночью» (2013) он, наконец, узнал, что Эми умерла много лет назад в ДТП, поэтому он посвятил фильм ей.
kinopoisk.ru-Before-Midnight-2078757
svitla4ok: (happiness)
Життя складається з вибору та випадку. І якщо випадок - це те, що трапляється без твоєї волі і в чому ти не бачиш ніяких передумов для майбутнього, помилково, звісна річ, то вибір - це те, що впливає на всі подальші дії. Саме про це фільм "The ledge" (2011). І цього разу слоган до фільму надзвичайно промовистий: "one life. one chance.  one step". Російська адаптація назви, як завжди, суперечить самій ідеї фільму, бо "Цена страсти" наштовхує зовсім на інші асоціації і, як на мене, кардинально різниться від того, про що йдеться у фільмі. Бо стрічка про те, на скільки сильна наша віра, наскільки часто ми вміємо адекватно оцінити ситуацію, чи врешті вміємо прощати і на яку жертву можемо піти заради щастя іншого.
Фільм перетинає суперечливі грані сприйняття віри: віри в Бога, віри в шлюб, віри у випадковості, у ключові моменти, віри в силу кохання. Бо ж навіть головні герої стрічки вказують на те на скільки важливо бути щирим з собою, а не створювати маску та ілюзію щастя. Сюжет дещо схожий на "last night" (2009) і якщо там все закінчилося трьома крапками, то цей фільм, ніби продовження: "Що було б, якби?".
Чесно, зізнаюся, дивилася заради Чарлі Ханема, який півфільму глузливо посміхався, хоча ця роль йому 100% підходить. Можливо, тому, що він, як і його герой не до кінця вірить у  фанатиків віри, даруйте за тавтологію. Проте у нього своя віра, так само як і своя віра в героїні Лів Тайлер. Фільм суперечливий, інтригуючий, але головне- не банальний.
Багато моментів у фільмі залишаються недомальованими, такими собі зарисовками в подорожньому блокноті, так ніби сценарист каже глядачам: "Домалюйте порожні місця самі". Тим не менш цей фільм зворушує, наштовхує на роздуми і залишає власне право вибору для кожного. Не хочеться розкривати всієї інтриги, але 100% дивитися, бо воно того варте!
і цитатка: "Коли ти розумієш, що життя одне - не хочеться втрачати ні хвилини".
17
svitla4ok: (happiness)
Здається Девід Кроненберг вирішив реабілітуватися цим фільмом в моїх очах. Бо після засинання під час перегляду "Cosmopolis" (2012)та в продовження тематики "Videodrome" (1982), який хоч і не викликав бажання спати, зате багато разів дав нагадати про себе блювотному рефлексу. Тож коли я дізналася, що режисер фільму "Dangerous method" (2011) теж він, то спершу навіть сплутала його прізвище з іншим іменитим режисером С.Содербергом. Чомусь мені видавалось логічним, щоб такий фільм зняв саме Содерберг, особливо після нашумілого "Побічного ефекту", але кінопошук розставив всі точки над "і" і мені стало вдвічі цікавіше дивитися на "нормальний" фільм такого "нестандартного" режисера.
Що ж, це один із кращих біографічних фільмів, які мені доводилося дивитися. Взагалі, фільми про життя відомих людей дуже часто мене розчаровують так як сталося ж "Життя в рожевому кольорі", хоча Маріон і неймовірно зіграла. Можливо, вся справа в тому, що, зазвичай, у біографічних стрічках намагаються втиснути все життя описаної персони, що дуже важко, навіть за умови понад двохгодинного хронометражу.
Тому, мабуть, Кроненбергу вдалося прикувати мою увагу до екрану, хоча я і не знаю насправді передумов зустрічі Юнга та Фрейда (Фройда?) в реальному житті. Краще оцінять ті, хто ґрунтовно і систематично про це читав.
Тим не менш, фільм, який триває навіть не повних дві години виглядає динамічно, звісно, щоб пояснити багато моментів довелося б розтягнути цей фільм на три години, але...
Дивує те, що фільм не набув широкого розголосу і, звісно, не був високо оцінений критиками. Зрозуміло, що важко описати одними лише діалогами погляди Юнга та Фрейда на психоаналіз, але спроба показати їх "земними" людьми з власними страхами, сумнівами та проблемами вже заслуговує на життя. Таке собі міні-інтелектуальне кіно.
Стосовно акторів, то Вігго Мортінсен та Майкл Фассбендер, як на  мене, впоралися чудово. Навіть дивно було читати, що ці ролі могли дістатись іншим акторам. З Кірою Найтлі досі не можу визначитися: подобається вона мені чи ні. Єдине що можу сказати, без неї цей фільм би точно "програвав", хоча після численних переглядів її робіт вже  з впевненістю можна сказати, що у неї є свій стиль гри, який вона повторює знову і знову.
З того, що потішило, це діалоги між Фрейдом та Юнгом, особливо про те, що "навіть через 100 років наші теорії будуть критикувати і піддавати сумніву":)
Дивитись!
Опасный-метод_A-Dangerous-Method
svitla4ok: (happiness)
"About time" або в нашому "гуманному" перекладі "Наречений з майбутнього" (2013). З якою метою перекручується назва? мене це обурює вже просто в енний раз! Хоча я здогадуюсь з якою: щоб якомога більше хлопців і дівчат прийшло на цей фільм, бо ж назва "Про час" - це нудно, еге ж?)
Затишний фільм без надриву емоцій, який охоплює багато простору і часу. Як завжди чарівна і вічно юна Рейчел МакАдамс, для якої це вже другий кіношний "шлюб" з мандрівником у часі (до речі, дуже рекомендую фільм "Дружина мандрівника у часі"! бере за душу!) Навіть нема й до чого придертися, бо фільм такий фантастично-життєвий, не стільки про подорожі у часі, скільки про саме життя у всій його магічності, якої ми за вічними біганинами й не помічаємо. Можливо, трохи розтягнутий як для легкого фільму на вечір, але він легкий лише на поверхні, бо більш чуттєві натури знайдуть тут і глибинні смисли взаємозв'язку батька з сином, брата з сестрою, чоловіка з дружиною, хлопця-батька зі своїми дітьми, родини, суспільства, роботи... будь-чого, зрештою!
 Відразу вчувається, що це британський фільм: інший гумор, інші шаблони, інші кадри, де без дощу ну аж ніяк не обійтися
(та й головний герой рудий, як же ж без цього!)
У цьому фільмі стільки життя, що саме цим він і не схожий на все те, що щороку штампує "фабрика мрій". У ньому хочеться залишитися і як головний герой, кожен найбуденніший день проживати ще раз, щоб врешті помітити, який чудовий світ навколо.
Такі фільми неможливо критикувати, бо з ними добре. Це не шедевр, так само як і наше життя щодня далеке від ідеалу.
Ну і цитата з фіналу: "Ми всі мандруємо у часі кожного дня і головне старатися радіти цій дивній мандрівці!"
Дивитись!
About-Time-trailer---vide-001
svitla4ok: (happiness)
Якось думала про те, які у мене улюблені фільми. І ніби є такі, а як запитають відразу все й за буду. Тепер думаю зробити список (для себе) - ну, це колись у планах. А поки мені зовсім випадково нагадали про один чудовий фільм про журналістську роботу на телебаченні "Morning glory" (2010). Пам'ятаю, як побачила трейлер в кінотеатрі і просто закохалася в цей фільм і в героїню Рейчел МакАдамс, яка мені так близька. В кіно я тоді на цей фільм так і не потрапила, дивилася в мережі у поганій якості, сміялась і плакала, плакала і сміялась. Сьогодні подивилася знову і ніби й не бачила цей фільм раніше, ті ж емоції: і сміх, і сльози, і переживання, і обурення, і гордість.
Звісно, велику роль зіграв чудово підібраний акторський склад: неперевершений Харрісон Форд у ролі журналіста, третьої найгіршої людини в світі:) як завжди чарівна Дайан Кітон, яка спочатку теж грає незворушну зірку телеекрану, а згодом цілує жабу в прямому ефірі і багато чого іншого, не менш кумедного.
Сюжет дещо нагадує "Диявол носить Прада", це й не дивно, бо сценарист той самий. Тим не менш у цьому фільмі більше життєвості чи що. Хоча це мабуть два моїх улюблених фільми про те, як робити кар'єру, які не набридають, якщо вам знайомо те, про що говорять головні героїні.
Улюблені цитати:
- Ви ніколи не були виконавчим продюсером (читай у вас немає досвіду), ви надто молоді, про вас ніхто ніколи не чув і ще ваша освіта 3, навіть не 4 роки в університеті Ферлій Дікінсон відомому як Ферлій Дуркінсон...Щось пропустив?
- Повірте, я знаю, у вас немає причин вірити в мене, але я працюю більше за будь-кого, приходжу першою і йду останньою, і знаю про новини більше, ніж ті, чиї батьки платять за те, щоб їх діти курили наркоту і навчалися в Гарварді і я цілком і повністю віддаюся роботі, я цим живу, це моя сутність, я....
Тож коли у тебе не вірять ні мама, ні твій начальник, тим паче колеги по роботі, то це твій успіх до слави. Ранкової слави, якщо ти можеш, як головна героїня, зціпивши зуби, не спати до ранку чи не кожного дня, шукати цікаві ідеї, які відразу перехоплюють,і постійно пити лише каву з термокружки. В іншому випадку цього фільму взагалі не було б:)
Помітила, що моя улюблена характеристика до легкого, але водночас зі змістом фільму - це прикметник "мотивуючий". І хай йому грець, але цей фільм таки дуже і дуже мотивуючий! А які мотивуючі саундтреки, які вже кілька днів на повторі! Що-що, а в американському кіно для масового глядача співвідношення картинка-актори-музика завжди на вищому рівні. А ще такі фільми вселяють віру, а це вже зовсім непогано у цьому нестабільному світі;)
morning-glory-mobile-wallpapermorning-glory-movie-photo-21
svitla4ok: (happiness)
Є такі фільми, після яких нічого не хочеться писати. Вони просто надовго засідають у твої думки і з цим нічого вже не поробиш. Зазвичай, такі фільми сумні, часом навіть дуже...Проте, якщо не все зрозуміло і відповідь приходить не відразу - значить у сюжеті таки була якась незвідана мені глибина.
Вчора таким фільмом для мене став  "Venuto al mondo" ("Народжений двічі", 2012). Фільм знятий за однойменною книгою Маргарет Маццантіні. Й це один з тих випадків, коли після фільму захотілася все одно прочитати книгу. Мабуть я не маю права судити чи все було так, бо книги не читала. Проте скажу одне: з першої і до останньої хвилини я не могла відірвати погляду від екрану, я ловила кожен кадр, кожен момент, кожну фразу...Музика, освітлення, монтаж - все було так, як має бути в хорошому фільмі, на мою скромну думку.
я давно не дивилася чогось такого, що пробирає до глибини душі. Що поробиш - люблю драми. Так от, цей фільм йде повні дві години, але роздуми...Роздуми залишаються й наступного дня завжди турбують питання: "Хто ж з героїв зробив щось не так?", "Де ж той поворотний момент, що змінив їх долі і чи можна було його уникнути?", " Чи таким був фінал, на який я чекала протягом фільму?" та багато ін.
P.S.Європейські фільми завжди більш емоційні і більш життєві. Чи, можливо, просто ближчі.
А ще сподобалася фраза: "Кращі любовні історії завжди найдивніші".
iphone360_463065
svitla4ok: (happiness)
То бігом шукайте фільми: "Limitless" (2011) і "Words" (2012). Звичайно, ті способи подолання творчої кризи, які пропонують в обох фільмах, ви навряд чи схочете повторити в реальному житті, але думати точно буде про що.
Кумедно, але у Бредлі Купера кльово виходить грати в обох цих фільмах письменників-невдах.
Об"єднуюча тема цих двох фільмів - це вибір. І якщо у фільмі "Words" йдеться про те, як з цим вибором жити і до яких сумнівів протягом всього життя він приводить, то у "Limitless" про сумніви не йдеться, бо це історія людини, яка за допомогою підозрілої таблетки досягає незвіданих вершин у соціальній драбині протягом дуже короткого періоду. Фінал фільму теж двозначний: герою вдається уникнути смерті та інших перешкод, які, здавалося, були невідворотними, але "зав"язувати" з сумнівним життям він не збирається. А що б зробили ви, якби могли використовувати свій мозок не на 20%, а на всі 100%? Не знаєте? У вас є час подумати над цим протягом 105 хвилин.
Фільм "Limitless" напрочуд динамічний: від зміни картинок на екрані до потужного саундтреку, який не залишить байдужим, мабуть, найвибагливішого меломана. Все так по-голлівудськи, але разом з тим зі смаком. Все починається з "гіпнотичних титр", а закінчується миттєвим кадром, після якого ви не встигаєте оговтатись і зрозуміти, що це вже кінець. Хаотична зйомка, "ніби глядач перебуває в мозку головного героя" - викликає напруження, яке не зникає протягом всієї стрічки. Звичайно, деякі моменти, як на мене, були занадто жорстокі, що я навіть не могла себе втішити тим, що це всього лиш червона фарба. Хтозна, режисерам видніше. Проте навіть якщо й переглядатиму знову, то за винятком деяких моментів.
 У порівнянні з "Limitless", фільм "Words" значно спокійніший, не такий динамічний і містить в собі цілих три історії, які переплітаються одна з одною. Якщо ви любите розплутувати подібні кінематографічні клубки, тоді вам сюди. Тут все крутиться навколо нелегкої долі письменника і тієї ціни, яку він платить за натхнення і можливість творити. Фінал знову залишається відкритим, глядач сам повинен вирішити, що у фільмі було літературною вигадкою, а що реальністю.Дивилася двічі, але досі однозначної відповіді дати не можу. Фільм-роздум, фільм-метафора.
P.S. А ось улюблений кадр з фільму "Limitless", коли до головного героя приходить "натхнення" і слова "падають з неба";)limitless-powerful-and-charismatic

і чудова афіша  фільму "Words"
The-Words-Australian-movie-poster
svitla4ok: (happiness)
Почну з того, що я давно не пам"ятаю такого ажіотажу в кінотеатрі. Мабуть, навіть "Сутінки" відпочивають...
Думаю,багато хто в дитинстві читав "Чарівник країни Оз" Френка Баума. Так-от ця історія зовсім не про те. Говорячи мовою кінематографа - це приквел ( тобто історія, яка сталася задовго до тих подій, які описуються в книзі). Тим не менш, кіношники не розчарували і подарували чудову казку як батькам, так і дітям на початку весни, коли самі знаєте, і  без чарівників так легко віриться в дива. Це був вступ. А тепер...
У мене було дві вагомі причини переглянути цей фільм саме в кінотеатрі:
1) всілякі дитячі спогади -це моя слабкість, а "Чарівник країни Оз" - одна з перших прочитаних книг;
2) Джеймс Франко - актор, якому мені хочеться вірити.
Що варто не пропусти у фільмі:
а) прекрасні чорнобілі титри на початку  у стилі 20-х-30-х років минулого століття;
б) фразочки Оза про шоу-бізнес - ну дуже повчальні:);
в) Мілу Куніс в образі справжньої відьми на мітлі;
г) фінальну сцену (крім, любові,яка врятує світ там теж є кумедні моменти:).
Мої підсумки: Джеймс Франко (грав у  "Трістан та Ізольда", "Їсти.Молитись.Кохати", "127 годин", "Ночі в Роданте" -це те, що я з ним бачила і раджу до перегляду) вкотре здивував і викликав захоплення. Навіть не уявляю хто б ще міг зіграти Оза так, щоб хотілося йому вірити. Може, я занадто під враженнями, але, здається мені, ця роль заслуговує оскара.  Це було б справедливо, якщо брати до уваги, що за головну роль у  дуже непростому фільмі "127 годин" була лише номінація.  
Сподобалося. що сценаристи не ідеалізували головного героя, а навпаки показали всіх його скелетів у шафі, зробили його земним, трохи зухвалим, жадібним, але тим-неменш таким щирим, особливо в епізоді з порятунком Порцелянової Ляльки. Перкрасні Рейчел Вайс, Міла Куніс і Мішель Вільямс чомусь не були такі харизматичні у своїх образах. Одна Міла Куніс вдало перевтілилася з доброї феї на злу. Проте це вже питання смаку - хто як зіграв, бо своє задоволення я таки отримала!
P.S. Сподобався слоган фільму :«Find yourself in Oz». Що ж я себе там знайшла. А ви?;)Oz-The-Great-and-Powerful_01
svitla4ok: (happiness)
Мріяла подивитися цей фільм, ще від тоді, як він з"явився в українському прокаті. Тобто майже 8 років тому;) Але згодом забула як він називався, тому шукати в сліпу навіть не пробувала. Та він знайшов мене сам під час чергових блукань на просторах інтернету у пошуках цікавого і легкого фільму на вечір. З назви та з опису зрозуміло, що у фільмі нічого особливого: знову любов на американський манер. Навіть назва "A lot like love" говорить про те, що режисери знову піднімають вічну тему.
Цей фільм можна віднести до категорії: "тут все так як у житті, якщо вирізати деякі суто кінематографічні прийоми".
Про що ця історія? Та про те, що щастя завжди поруч, і знову про випадковості долі. Він - амбіційний хлопець, який впевнений, що через 6 років досягне небачених висот, вона - не менш амбіційна дівчина, яка мріє зніматись в кіно, а натомість знаходить себе в фотографуванні. Їх постійно розділяє: відстань, час, власні сумніви та упередження, інші люди, чергові проблеми...Але якби герої не старалися вигадати для себе черговий план життя  одне без одного, через багато років "типу дружби" їм таки вдається дійти істини;)
П.С. Варто дивитись, тому що:
А) є багато позитивних моментів, які в жодній рецензії не переказати;
Б) мінімізована кількість шаблонних моментів на класичні романтичні комедії;
В) незаїжджені діалоги, які змушують усміхатись впродовж всього фільму;
Г) банальний  хеппі-ендівський кінець, але він того вартий!;)a_lot_like_love_by_izzzolda-d420l6m

Profile

svitla4ok: (Default)
svitla4ok

June 2014

S M T W T F S
12345 67
8 91011 12 1314
1516 1718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 01:16 am
Powered by Dreamwidth Studios